Мою сусідку Марину виховувала лише бабуся. Батьків у неї не було з самого народження: мама померла після nологів, а батько не зміг пережити втрату і незабаром теж пішов із життя. Залишилася тільки сильна і мудра бабуся, яка й стала для Марини опорою.
У старших класах Марина зав’язала роман із хлопцем, який був сином багатих батьків. Він лише тимчасово перебував у нашому містечку. Але коли перед випускним стало відомо, що Марина ваrітна, хлопець, замість підтримки, дав їй гроші, аби вона позбулася дитини. Однак Марина твердо вирішила зберегти життя малюкові.
За ці гроші вона придбала коляску та ліжечко. Невдовзі на світ з’явилися дві дівчинки-близнючки. Бабуся стала єдиною, хто підтримав Марину в цей складний час. Усі інші — подруги, вчителі, сусідки — лише засуджували її. Подруги відвернулися, вчителі шепотіли за спиною, а сусідки тільки перемивали кісточки.
Попри це, Марина не опускала рук. Вона бралася за будь-яку роботу: мила підлогу, посуд, працювала на кількох роботах одночасно, щоб прогодувати двох доньок і бабусю. Коли дівчатка підросли і пішли до садка, Марина вирішила вступити до університету. Удень вона навчалася, а ввечері мила посуд у кафе.
У той же час до університету повернувся Олег, який щойно відслужив в армії. Марина й Олег були старшими за своїх однокурсників, тому дивилися на життя серйозніше. Вони швидко знайшли спільну мову, і Олег почав часто допомагати Марині. Вона вважала, що він просто добрий друг, але згодом Олег зізнався їй у своїх почуттях.
Через пів року вони почали зустрічатися, а після закінчення університету одружилися. Олег зовсім не боявся того, що в Марини вже є дві доньки. Згодом у їхній родині з’явився третій малюк — хлопчик.
Так у Марини склалася велика і щаслива сім’я, де всі люблять і підтримують одне одного.