Я вже понад 10 років працюю за кордоном. Поїхала туди не через бажання, а через обставини. Мені довелося самій виховувати дітей після того, як чоловік рано пішов з життя. Другого разу заміж я не вийшла, тож довелося виїхати, щоб заробити на життя.
Робота в Іспанії була різною: і важка фізична праця, і нічні зміни, і догляд за людьми. Зараз вже важко, адже я не молода. Але повертатися додому не збираюся, бо хочу довести до ладу свій дім. Дітям я допомогла купити квартири, а свій будинок ще не відремонтувала. Та й на старість треба щось відкласти.
Здоров’я через ці роки заробітків значно постраждало. Маю проблеми зі спиною, тиск постійно скаче, ноги покриті варикозом. Лікаря не бачила вже давно, бо записатися сюди важко, а в Україні не була два роки. Дітям я про це не кажу, щоб не турбувалися. Лише раз обмовилась про це своїй подрузі, хрещеній доньки.
Великдень вже близько, я купила подарунки для всіх і відправила, бо на свято не поїду в Україну.
Але вчора все змінилося. Мені зателефонували діти, спочатку син, потім дочка. Вони почали наполегливо просити, щоб я терміново їхала додому. Ніколи вони не розмовляли зі мною таким тоном.
– Скільки можна ще сидіти за кордоном? Тобі вже час бути вдома!
– Ти хоч розумієш, що тут відбувається, поки тебе нема?
Я не могла зрозуміти, чому вони так говорять. Коли їхала додому, уявляла найгірше, бо вони не пояснили свою поведінку.
Але коли я приїхала, то не повірила своїм очам. Діти разом з їхніми родинами зустріли мене з квітами, обіймами і частуваннями.
– Це ми так хотіли тебе виманити додому. Вибач за те, що використали таку грубу тактику.
Ми довго розмовляли і сміялися, вдома у доньки.
Та на цьому сюрпризи не закінчилися. Наступного дня я поїхала подивитись на свій будинок, аби побачити, що ще потрібно зробити. Але будинок вже був повністю відремонтований.
– Ті гроші, які ти нам надсилала, ми не тільки на себе витрачали, а й відремонтували твій будинок.
– Тепер тобі не потрібно більше працювати за кордоном. Повертайся і живи спокійно, поруч з нами.
– Нам важливіші ти і твоє життя, ніж гроші.
Я не змогла стримати сліз. Вдячна Богу за таких дітей і за те, що змогла їх правильно виховати.
До Іспанії я більше не повернулась. Тепер я вдома, поряд зі своїми рідними людьми. Цінуйте час, проведений з родиною, адже це найцінніше, що в нас є.