Свекруха сама запропонувала нам із чоловіком взяти квартиру в кредит. Вона збиралася поїхати на заробітки до Італії і сказала, що свою двокімнатну квартиру здасть в оренду, а гроші з оренди ми використовуватимемо для виплати кредиту. Свекруха виявилася дуже доброю жінкою, і я їй завжди буду вдячна, адже вона багато нам допомогла.
Моя мама часто телефонувала мені й розповідала, що брат одружився, привів невістку додому, і просила мене допомагати їй. Але в мене був кредит, і я чесно сказала, що не можу виділяти гроші. Пізніше я народила доньку, і наше життя поступово налагодилося — ми справно виплачували кредит і жили досить добре.
Іноді свекруха приїжджала з Італії, гостювала в нас тиждень, привозила подарунки, навіть допомагала нам матеріально. Вона завжди була підтримкою для нас. Але все змінилося, коли померла її сестра. У неї не було дітей, і вона заповіла свою однокімнатну квартиру свекрусі. У той час мама чоловіка гостювала в нас і займалася оформленням спадщини.
Одного вечора до нас прийшла й моя мама. Почувши про спадщину, вона почала просити свекруху пустити в цю квартиру мою сестру Наталю, бо та готувалася до весілля, чекала дитину й не мала де жити. Я була проти цього, але свекруха пожаліла мою сестру і дозволила їй тимчасово оселитися в квартирі.
Я одразу попередила Наталю, що свекруха повернеться з Італії й планує жити у своїй квартирі, тому сестрі потрібно подумати про власне житло й почати відкладати гроші. Згодом Наталя народила сина, вийшла на роботу, і їхні справи начебто покращилися.
Однак час ішов, і мама чоловіка повернулася з Італії. Вона сказала, що їй важко доглядати за літніми людьми, і вирішила залишитися вдома. Я одразу зателефонувала сестрі й попросила, щоб вони з чоловіком протягом місяця звільнили квартиру. Наталя промовчала й поклала слухавку.
Через кілька днів до нас прийшла моя мама й почала просити залишити сестру в квартирі, бо та чекала другу дитину і не мала куди йти. Але я пояснила, що вони мали думати про своє майбутнє заздалегідь, а не перекладати свої проблеми на чужі плечі.
Наталя з сім’єю повернулася до мами. Тепер усі вони ображаються на нас із чоловіком і його маму. Моя мама дорікає, що тепер їй доводиться жити на кухні, а ми маємо три квартири. Вона каже, що у мене немає совісті, і скаржиться, що я не допомагала їй фінансово всі ці роки.
А я вважаю, що в усьому винна сама мама. Вона сама привчила нас, своїх уже дорослих дітей, до того, що зобов’язана нас утримувати. Хіба це правильно?