Мені дуже соромно, що мої діти так себе поводять. Вони щороку їздять відпочивати за кордон, а я, коли хворію, змушена економити навіть на їжі. Жоден із них не виявляє бажання допомогти.
Мій чоловік помер п’ять років тому. Відтоді я живу сама, адже син і донька вже дорослі, мають свої сім’ї. Все життя ми з чоловіком важко працювали, щоб дати їм освіту, забезпечити житлом. А тепер я ще й онуків доглядаю.
Живу на невелику пенсію, яка ледь покриває найнеобхідніші витрати. Щоб якось зводити кінці з кінцями, беру додаткову роботу — вишиваю на замовлення. Але коли хворію, взагалі змушена економити навіть на їжі.
Одного разу моя сусідка поділилася, що її діти допомагають їй: привозять продукти, купують ліки, оплачують необхідні витрати. Мені стало прикро, адже мої діти жодного разу не запропонували допомоги.
Я не можу попросити їх про щось прямо — соромлюся. Розумію, що їм потрібно дбати про свої сім’ї. Але вони живуть не бідно: щороку відпочивають на дорогих курортах, купують нові речі, балують своїх дітей.
Одного разу я натякнула, що мені важко оплачувати комунальні послуги. Сказала, що після мене квартира залишиться їм, тому вони могли б трохи допомогти. Але син удав, що не зрозумів, а донька відповіла, що їй і свою квартиру важко оплачувати.
У сина й доньки є власні автомобілі, на які вони завжди знаходять кошти: ремонтують, заправляють, їздять на роботу щодня. А на допомогу матері грошей немає.
Я віддала їм усе своє життя. Донька щомісяця купує собі новий одяг, внучці дають кишенькові гроші, які більші за мою пенсію. А про сина я взагалі мовчу: у його сім’ї всім розпоряджається невістка, і навіть якби він захотів допомогти, вона цього не дозволила б.
Згадую, як ми з сестрою допомагали нашим батькам. Ми завжди приїжджали в гості з продуктами, зробили їм ремонт у квартирі, бо знали, що на пенсії люди не можуть собі цього дозволити. Ніхто нас не просив — ми самі розуміли, що це наш обов’язок. А я, мабуть, не змогла правильно виховати своїх дітей.
Часом думаю, що могла б жити з дітьми, допомагати їм по господарству, а свою квартиру здавати. Але боюся запропонувати, бо знаю, яка буде їхня відповідь.
Ми з чоловіком усе життя відкладали гроші на старість, але коли у дітей були проблеми, завжди віддавали їм, бо їм було потрібніше. І ось така подяка на старості років.
А ви допомагаєте своїм батькам?