Здавалося, мій шлюб був щасливим, але все розвалилося раптово. Чоловік покинув мене, забравши всі наші заощадження, які ми відкладали на житло, і просто втік. Я залишилася одна з шестимісячною донькою в орендованій квартирі.
Дивним чином першою, хто дізнався про це, була моя свекруха. Вона з’явилася на порозі нашої квартири того ж дня. Я очікувала сварки чи звинувачень, але замість цього вона твердо сказала:
– Збирай речі, переїжджаєш до мене з онукою.
Я почала відмовлятися – мені було незручно. Наші стосунки зі свекрухою завжди були напруженими. За роки ми не сказали одна одній жодного доброго слова, лише докори й образи. Але цього разу Людмила Анатоліївна простягла руку допомоги. Навіть моя рідна мати відмовила мені, пояснивши, що в її домі просто немає місця.
Старша сестра, яка жила з мамою, також була категорично проти. Тож, стримуючи сльози, я прошепотіла:
– Дякую вам, Людмило Анатоліївно. Я дуже вам вдячна.
Це були перші щирі слова подяки, сказані свекрусі.
– Та лиш ти це! Ви мені не чужі, – відповіла вона, забираючи доньку на руки. – Ходімо, красуне. Мама нехай збирає речі, а ми їй не заважатимемо. Поїдеш жити до бабусі? Казки на ніч читатиму, гулятимемо разом, кіски заплітатиму.
Я, слухаючи ці слова, не вірила своїм вухам. Це була та сама людина, яка раніше казала, що дитина не її сина? Я швидко зібрала речі, і того вечора ми переїхали до її квартири.
Свекруха віддала нам найбільшу кімнату, а сама перебралася в меншу.
– Дитині потрібен простір, скоро повзатиме по всій квартирі. А мені багато місця не треба, – пояснила вона.
Того ж вечора вона приготувала вечерю – овочі на пару й варене м’ясо.
– Ти ж годуєш донечку, – сказала вона, посміхаючись. – Але якщо хочеш, можу щось підсмажити. Вирішуй сама.
Вона також наповнила холодильник баночками дитячого харчування.
– Час підгодовувати нашу красуню. Якщо щось не підходить – скажи, купимо інше.
Її увага й турбота настільки розчулили мене, що я не витримала й розплакалася. Я ніколи не очікувала такого тепла від людини, яку вважала своїм ворогом.
Свекруха обійняла мене:
– Ну, досить, люба. Чоловіки – вони всі такі. Мій Микола теж мене залишив із немовлям. Але я впоралася, і ти впораєшся. Ти зараз потрібна своїй донечці.
Коли доньці виповнився рік, ми святкували це свято втрьох. Але того дня раптом прийшов чоловік із якоюсь жінкою й попросив дозволу пожити. Я злякалася, що свекруха нас попросить з’їхати. Але вона рішуче відповіла:
– Геть із моєї квартири! Ти залишив дружину з немовлям без копійки, а тепер повертаєшся? І свою дівку забирай!
У той момент я зрозуміла, наскільки помилялася щодо свекрухи. Вона стала для мене не лише другою, а справжньою першою мамою. Ми прожили під одним дахом майже сім років. Потім я вийшла заміж удруге. Мій новий чоловік любить донечку, як рідну. На моєму весіллі свекруха сиділа на почесному місці мами нареченої.
Тепер моя донька ходить до школи, а невдовзі в нас народиться син. Людмила Анатоліївна з нетерпінням чекає на появу онука.
Я щиро вдячна своїй свекрусі за все. Її турбота, любов і підтримка назавжди змінили моє життя. Іноді навіть чужа людина може стати справжньою сім’єю.