У Кати мала з’явитися сестричка кілька місяців тому, але через ускладнення врятувати маля не вдалося. Мама глибоко поринула в депресію, нічого не їла, майже весь час проводила в сльозах. Щоб якось відволікти сім’ю, батько вирішив відвезти їх до села, подалі від міської суєти.
Одного дня мама, намагаючись хоч трохи повернутися до звичного життя, дала Каті гроші, пакет і попросила сходити до магазину.
– Доню, цукерки не бери. Тато сьогодні привезе, – сказала вона тихим, байдужим голосом.
Коли Катя зайшла в магазин, її одразу привернув запах свіжого хліба та шоколаду. У черзі бабуся з села обговорювала з продавчинею батончик для онука:
– Людочко, поклади ще батончик, тільки щоб свіжий, а не як минулого разу.
– Я шоколадки не перевіряю. Що привозять, те й продаю. Берете?
– Так, скільки з мене?
Бабуся здивовано слухала суму й, затримавши чергу, почала сперечатися.
– Іванівно, довго ще? Візьми чек, порахуєш удома, – нетерпляче сказали з черги.
Перед Катею стояв чоловік, що неквапливо складав покупки до кишень. Дівчинка підійшла ближче й помітила щось під ногами. Придивившись, зрозуміла – це гаманець. Коли всі відвернулися, Катя швидко присіла й підняла його. Її щоки почервоніли, а руки почали тремтіти. Вона почувалася розгублено.
– Мені два хліби, будь ласка, – звернулася Катя до продавчині, тримаючи в одній руці пакет, а в іншій – знайдений гаманець.
Продавчиня одразу помітила, що з дівчинкою щось не так. Тим часом до магазину забігла Іванівна, витираючи піт і сльози.
– Людочко, я гаманець тут не залишала? Зник і знайти не можу.
– Я нічого не бачила, – холодно відповіла продавчиня.
Катя зрозуміла, що не зможе витратити гроші – совість не дозволить. Її серце стискалося від сорому, але вона наважилася простягнути гаманець бабусі:
– Це ваш гаманець?
– Так, мій! Дякую тобі, дівчинко, величезне. Якби ти не повернула, я б залишилася зовсім без грошей.
– Людо, дай їй шоколадку, я оплачу, – сказала Іванівна з вдячністю.
– Ні, дякую, мама мені не дозволяє, – відповіла Катя й забрала свій хліб.
Повернувшись додому, дівчинка побігла до своєї кімнати й розплакалася. Їй було дуже соромно за свій вчинок. Але коли прийшов тато, він заспокоїв її.
– Доню, всі помиляються в дитинстві. Головне, що ти повернула гаманець. Це дуже гідний вчинок, – похвалив він дочку й пообіцяв не розповідати про це мамі.