### Видала доньку заміж і боялася, що свати виженуть її з дому: те, що сталося за тиждень, приголомшило мене
У нашій країні, де традиції мають величезне значення, дівчину оцінюють не лише за красою чи розумом, а й за тим, наскільки вона вміє вести господарство. Важливо вміти готувати, прибирати та дбати про сім’ю. Я завжди пишалася своєю донькою, адже вона була розумницею, але от з домашніми справами у неї ніколи не складалося.
Коли вона вийшла заміж за хлопця з сусіднього села, мене охопив страх: а що, якщо її не приймуть у новій сім’ї? Що, якщо свати виженуть її назад до мене? Перший тиждень після весілля я жила, наче на голках. Кожного разу, коли чула шум за воротами, серце завмирало – а раптом це вони привезли мені «недолугу невістку»?
Одного дня я не витримала й вирішила сама навідатися до них. Те, що я побачила, вразило мене до глибини душі.
—
### Видала доньку заміж і боялася, що свати виженуть її з дому: те, що сталося за тиждень, приголомшило мене
У нашій культурі прийнято, що молода дружина після весілля переїжджає жити до родини чоловіка та повинна вписатися в їхні традиції. Я виростила доньку розумною та вихованою, вона завжди була серед найкращих у навчанні, отримувала нагороди та хвалу від учителів.
Але був один нюанс: у гонитві за знаннями вона так і не навчилася господарювати. Вона ніколи не стояла біля плити, а прибирання завжди було для неї чимось зайвим.
Коли свати приїхали до нас із пропозицією, я була в захваті: їхній син був вихований, статний, із гарної родини – справжня знахідка. Ми швидко домовилися, і незабаром моя донька стала дружиною.
Та разом із радістю в мою душу закрався страх: а що, якщо вона не впорається? Що, якщо її невміння стане причиною конфліктів?
—
### Перший тиждень після весілля
Ці дні були для мене справжнім випробуванням. Я не могла спокійно спати, кожен вечір чекала на гучний стукіт у двері – боялася, що свати привезуть доньку назад.
Зрештою, не витримавши, я вирішила навідатися до них, щоб на власні очі побачити, як вона там живе.
Коли я підійшла до будинку сватів, то побачила свою доньку, яка сиділа на ґанку й чистила картоплю.
– Доню, що ти робиш? – запитала я здивовано. – Ти ж навіть не вміла чистити картоплю!
Вона підняла голову, усміхнулася й відповіла:
– Довелося навчитися, мамо, інакше доведеться знову лягати спати голодною.
– Голодною? Як це?
І тут вона розповіла мені свою історію.
—
### Як донька навчилася самостійності
– У перший день після весілля я не знала, що робити, – розповідала донька. – Цілий день сиділа на дивані, розгублена. Коли свекор повернувся з роботи, він запитав, хто чим займався.
Я чесно відповіла, що нічим, бо не знала, що робити.
Він лише знизав плечима й сказав: «Ну, якщо нічого не робила весь день, то можеш далі відпочивати». На вечерю мене не покликали.
Наступного дня я вирішила проявити ініціативу й принесла води з криниці. Думала, що це вчинить враження. Але ввечері все повторилося: «Ти принесла воду? Молодець. Пий її сама».
І знову я лягла спати голодною.
Тільки на третій день я зрозуміла: потрібно не просто допомагати, а працювати, як усі. Я взялася до справ: прибирала в будинку, допомагала на кухні, навіть ходила з господинею на базар.
І тоді ввечері мене вперше запросили за стіл.
– Тож тепер, мамо, я не просто картоплю чищу – я тут усього навчаюся. Хочеш, і тебе навчу?
—
### Моє здивування
Я не могла стримати усмішки. Моє серце наповнилося гордістю – моя донька подорослішала, навчилася того, чого я не встигла її навчити вдома.
Я зітхнула з полегшенням: наша сім’я не осоромилася, а моя донька знайшла своє місце в новій родині.