Ми з чоловіком довго мріяли про дачу. Три роки накопичували на неї і нарешті купили. Наші батьки також допомогли. Потрібно було деякі речі поміняти на дачі, щось добудувати. Наша дача стала улюбленим місцем для відпочинку для наших знайомих та друзів. Усі вони без винятку привітали нас із придбанням. Ми їздили на річку, смажили м’ясо, смачно вечеряли. Дехто з гостей їхав, а дехто, хто не мав машини, ночував у нас. Згодом гостей у нас поменшало. Усі зрозуміли, що є міра. Приїжджали до нас лише коли ми самі запрошували. Здебільшого, на свята. Але я маю подругу, яка, здається, не зрозуміла, що вже достатньо. Щоразу, коли дізнається, що ми збираємось на дачу, бере свою валізу і приїжджає.
Сина свого теж із собою привозить. Ну гаразд, якщо там були тільки ми з чоловіком, і якби вони залишилися на тиждень. Але там, крім нас, ще й наші батьки та мої діти. І виходить, що всі три місяці літніх канікул вони проводять на нашій дачі. Це нормально взагалі? Я багато разів натякала їй, що вже настав час додому, навіть обма ном намагалася їх виселити. Сказала, що приїдуть батьки чоловіка і стане тісно. Вона відповіла, що не бачить жодних nроблем, чи спить на підлозі. Так і зробила. Приїхали батьки чоловіка і вона спить на підлозі. Коли ми приїжджаємо на дачу, цілими днями займаємося городом, поливаємо, робимо домашні справи.
От я й подумала, коли з нами залишається, хай хоч допомагає з чимось. Але щоразу вона відмовлялася, говорила, що приїхала відпочивати, і їй годиться нічого робити. Чоловік та наші батьки нічого мені не говорили про неї, не сkаржилися. Мабуть, вона дра тує лише мене. Нарешті стало холодно. Я подумала. <<Як добре. Я її не побачу хоч до наступного літа>>. Ось сидимо, п’ємо з нею каву, а вона каже мені: — Похолоднішало. Настає зима. Жаль, я не зможу більше залишитися тут, — тут я зраділа, а потім вона додала, — нічого, приїжджатиму на вихідні. Мені так не подобається перебувати у місті. Скоріше літо, і я знову переїду до вас. Ось чому я не можу сказати їй в обличчя, що мені не хочеться приймати її кожні вихідні? Не можна так!