Ольга з самого ранку була на н ервах. Сьогодні ввечері з міста має приїхати її син Андрій разом із своєю новою нареченою. Ольга довго готувалася до такого дня. Сама перефарбувала ганок, на городі все прибрала. Будинок повністю почистила, хоч і було дуже тяжко. На пенсію Ольга вийшла на самоті, чоловік її не дожив. Залишився в Ольги лише її вірний пес Бобік.
Вона часто розмовляла з ним, начебто він її розумів. Ось і сьогодні вона скаржилася псу на те, як сильно втомилася, але треба зустріти невістку дуже добре. У результаті Андрій вийшов із машини, слідом за ним Юля. На вигляд вона відразу не сподобалася Ользі. Якась худорлява, горбата. Нігті у неї дуже довгі, так ще й у чорний пофарбовані. Волосся теж фарбоване, незрозумілого кольору. Юля зверхньо підійшла до Бобіка, зняла свої тапочки і кинула один на город. -Іди, принеси! Але пес похмуро глянув на город і зайшов назад у свою будку.
-Він що у вас нічого не вміє? — Запитала Юля. -Він у мене сторожовий пес, а ще добрий співрозмовник, — відповіла Оля. Оля дуже розчарувалася в невістці. Вона була якоюсь холодною, їй не подобалася. Натомість Андрій дивився на неї і весь світився від щастя. Коли вони поїхали, то Ольга почала думати, що ж робити. Просто зараз Андрій молодий та закоханий, не бачить, що Юля йому не підходить. Але як же йому про це сказати, він слухати не буде. Ольга почала просити поради у Бобіка. Але пес лише гавкнув. Весь вечір Ольга думала, що робити. Але потім зрозуміла, що це просто життєвий досвід сина, він сам має навчитися на своїх помилках. А завдання матері – підтримувати його будь-яке рішення.