Василь Олександрович дивився на дружину з явною неприязню. «Да-а-а-а! – думалося все частіше, – не та вже Галочка, яку під вінець повів. Сорок п’ять, що там говорять, для жінок практично старість » Василь Олександрович дивився на дружину з явною неприязню. У його колись тендітної дружини з’явилися бочки і животик. Риси колись прекрасного особи якось змарніли чи що. Погляд, колись променистий і відкритий, став сумним, з якоюсь поволокою. Глянув в дзеркало на себе. Так він в свої 50 – майже хлопець. Так, є трохи сивого волосся, але ні живота, як у його однолітків, ні зморшок. Легко сплутати з молодиком, та й чого плутати – молодик він і є. Рішення прийняв відразу і без сентиментів. Розлучення і розділ майна – єдиний варіант. З Галиною їх більше нічого не пов’язує. В кінці-кінців навколо повно молодих і красивих. Чому він повинен бути біля нелюбимої дружини? – Галя, я ще молодий і гарячий! Ти, сама розумієш, втратила свої принади. Я не хочу більше жити з тобою в одному будинку. Розлучаємося. Галина Данилівна лише криво посміхнулася:
– А ти не забув, скільки тобі років, кавалер! Ти ринок моніторив? Там такі, як ти, ще комусь потрібні? Василь Олександрович сприйняв слова дружини, як комплімент. Розлучилися. Отримали кожен по однокімнатній квартирі і машині. – Ну нарешті, – радо відкоркував улюблений напій в компанії друзів, – нарешті я жити почну, без якоря! На наступний ранок прокинувся значно пізніше запланованого. Шеф дзвонив, не перестаючи – зривалася важлива угода. Потрібно було швидко прийти в себе. Дружина завжди робила якусь шипучку, після неї відразу відпускало. Ледве Добрев до кухні, зрозумів – крім посуду нічого немає. Робити рятівний напій нема з чого. Ледве той день пережив. Вперше отримав від шефа догану, але то нічого. Головне – він вільний. За старою звичкою приїхав додому з порожніми руками, адже його завжди чекав гаряча вечеря. Відкрив двері – пустка. Швидко вийшов, побрів до найближчого кафе. Коли побачив рахунок за таку вечерю, ледь не зомлів. Залишився голодним і без значної суми. Доведеться готувати самому. На роботі спробував “підкотити” до нової молодої секретарці шефа. Дівчина гордо повела плечем і чітко дала зрозуміти – він не її поля ягода.
Розлучений чоловік зобов’язаний віддавати третину своєї зарплати на аліменти – це її не цікавить. Василь Олександрович все ж знайшов собі співмешканку, про яку мріяв: молода, красива. Але майже відразу зрозумів: дівчина – не його колишня. Готувати, прати і прибирати вона навіть не бралася. Кафе нічні гульки, від яких у нього аж в голові все кругом йшло; салони – ось вузьке коло її інтересів. Не міг забезпечити все більш зростаючі потреби нової коханої. Заліз у борги, довелося навіть квартиру в банк закласти, але дівчина все одно пішла. До того, як вона сказала, зможе забезпечити їй належний рівень життя. Василь Олександрович після такої “молодий” життя надовго потрапив до стаціонару.
У його віці таких перевантажень організм не прощає. Квартиру забрали за борги. З роботи звільнили. Сказали, що чекати, поки він відновиться, сенсу немає, адже у них професія така – потрібно постійно бути “на коні і попереду всіх”. Василь Олександрович подався знову до своєї Галинці, але та навіть на поріг не пустила. Мусив повертатися на батьківщину. Живе зараз в старому батьківському домі, точніше, в літній кухні, тому що будинок до життя не придатний. Двір заріс бур’янами, адже доглядати за ним сил Василь Олександрович не має. Раз на місяць приходить жінка-листоноша, приносить пенсію. Він спробував за нею позалицятися, але і тут нічого не вийшло. До сих пір у вікні самотнього будиночка хтось вмикає світло і говорить про те, що “кавалер” ще живий.