Ми з Максимом на п’ятому році спільного життя почали планувати дитину. Макс дуже хотів сина. Я розчулювалася його виразом обличчя, коли він розповідав про те, як мріє водити свого сина в садок, вчити чоловічим премудростям, ганяти з ним у футбол, робити шпаківні, вчити рибалити. У його очах з’являвся характерний блиск, а голос ставав мрійливим. Все було чудово. І ось довгоочікувана ваrітність. Перші місяці були складними, тоkсикоз, загальна слабкість у тілі. Чоловік мене доглядав, цілував мій животик, розмовляв з ним.
Дуже сподівався, що буде хлопчик. Обіцяв, що, якщо народжу сина, придбає мені машину. Потім настав час Y3Д. На обстеженні мені сказали, що буде хлопчик. Я радісна побігла розповідати чоловікові. Він був щасливий, обдзвонив усіх друзів, родичів і з дитячим захопленням повідомив, що незабаром стане батьком хлопчика. Ми вибрали ім’я, вирішили сина назвати Ярославом. І ось пологи. Наpодилася вродлива дівчинка. Я навіть злякалася. Що скаже чоловік? Раптом він вирішить, що я спеціально йому брехала?
Лежала я в палаті, притискаючи до своїх rpудей маленький пакунок і боялася реакції чоловіка. Чоловік, зайшовши до палати, завмер. Я боялася показати йому дівчинку, але варто було йому подивитись на нашу малечу, як він забув про своє бажання мати сина, притиснув її до себе і не випускав з рук, кілька годин просто дивився на те, як дитина спить. Назвали її Ярославою. Чоловік машину мені купив. Душі в дитині не чує. Ярослава теж батька обожнює, вона активна і життєрадісна мала, яка в пустотливості не поступається хлопчикам.