Того дня я сиділа в коридорі ліkарні, чекала на свою чергу. Цього разу ліkар повинен був повідомити стать дитини, я так чекала цього дня УЗД. Чоловік мав прийти з хвилини на хвилину. Я хвилювалася, що він може не встигнути. Адже він пообіцяв приїхати із роботи. І ось я помітила наприкінці коридору якогось чоловіка. Мені він здався дивним, я навіть подумала, що він сплутав коридори, скидався дуже на брудну бездомну людину. Коли чоловік підійшов трохи ближче, я з жа хом дізналася в ньому мого чоловіка Кирила. -Що з тобою? Що за вид у тебе? -А що не так? я нормально виглядаю. -Ти в дзеркало, коли востаннє виглядав? Мені ж соромно.
Чоловік взагалі не розумів, у чому проблема. На його думку, все було гаразд. Але це був такий сором, я аж почервоніла, не хотіла, щоб Кирило сидів поруч зі мною, і всі розуміли, що ця людина мій чоловік. Кирило працював у сфері інформаційних технологій у великій компанії програмістом. Він добре заробляє, у нас ніколи не було проблем із грошима. Але є один важливий мінус- увсі програмісти в його компанії не стежать за своєю зовнішністю. Чоловік прийшов зі мною до ліkарні в якихось витягнутих брудних штанях, мені страшно уявити , скільки днів він їх носив.
Сорочка була дуже пом’ята , вона навіть пахла неприємно. Так ще й на самому видному місці велика жирна пляма, як потім сказав Кирило – від пиріжка. Черевики якісь затягані. Так ще й брудна підошва, що сліди залишає. Не спромігся навіть серветкою протерти. Я сказала Кирилові, що зі мною до кабінету він не зайде. Кирило пішов. Я гадала, що він прийде додому. А виявилось, що він залишився ночувати у батьків. Так ще не відповідає мені на дзвінки. Йому навіть не цікаво, хто в нас народиться. Образився сильно, але я все одно стою на своєму і не вважаю себе ви нною.