Я народилася в неблагополучній родині, батька ніколи не знала, а мама пила. Це стало зрозуміло пізніше, коли я вже підросла. З дитинства в пам’яті залишилися образи мами, яка постійно випивала і приводила додому різних чоловіків. Мені було всього три роки, і я постійно відчувала голод, вичищала залишки їжі з консервних банок, навіть їла суху скоринку хліба. Іноді від мами діставалося: вона смикала мене за руки чи давала ляпаси. Ще я пригадую, як мене змушували співати частівки з нецензурними словами. Мене ставили на стілець, і п’яні гості сміялися, весело плескали в долоні й хвалили мене. За це мені іноді давали цукерки, але одного разу замість них дали випити щось гірке. Потім прийшли жінки з міліціонером і забрали мене від мами.
Мене привезли до дитячого будинку. Відразу помазали голову гасом через воші, що у мене були. Завідувачка дитбудинком, Ірина Олександрівна, та її дочка Світлана взяли мене додому. Мене помили, причесали, дали поїсти — каша була такою смачною, що я попросила ще. Спала я вперше на чистій білій постелі. Вранці мені знову дали кашу і дозволили взяти кілька цукерок. Так почалася моя нова казка. Мене одягнули в красиву сукню і подарували ляльку. Я навіть не знала, як з нею гратися, бо ніколи раніше не мала іграшок. Мене стали називати Ганною, а не “Анька”, як кликала мама. Світлана сказала, що забере мене до себе в село, щоб відгодувати, а потім подумають, що робити далі.
У селі мене познайомили з чоловіком Світлани, Іваном, і його батьками. Всі прийняли мене з радістю. Іван розповів, що я їхня дочка, яку вони давно шукали. Я повірила і була щаслива, коли мене обіймали й називали своєю. Бабуся навчала мене ліпити пельмені, пекти пиріжки. Ми з нею працювали на городі, а дідусь займався бджолами. Бабуся водила мене на ринок, де продавала продукти з нашого двору, а мама купувала мені одяг і книги з казками. Я з радістю слухала вечірні читання казок.
Перший Новий рік з моєю новою родиною став для мене найщасливішим. Ми нарядили ялинку, тато переодягнувся в Діда Мороза, а мама — в Снігуроньку. Я отримала свій перший великий подарунок — дитяче піаніно. З тих пір життя стало наповнюватися турботою та любов’ю, яких я раніше не знала.
Коли я виросла, закінчила школу з відзнакою і вступила до медичного інституту. Всі ці роки я ніколи не забувала, що завдячую своїм новим батькам, які подарували мені справжнє життя. Тепер я живу щасливо зі своїм чоловіком Володимиром і нашими дітьми, часто відвідуючи батьків у селі, і дякуючи їм за все.