Моє життя на пенсії, як і в багатьох інших, має свої труднощі. Останнім часом фінансовий тягар особливо давить на мене, і одного дня я зіткнулася з ситуацією, коли не змогла повністю розплатитися за покупки в місцевому магазині. Борг був всього 500 гривень — здається, дрібниця для когось, але для мене це значна сума. Я намагалася пояснити ситуацію продавчині, але мої слова не знайшли розуміння.
Одного разу, сидячи у дворі з іншими бабусями, ми обговорювали різні новини та плітки, як раптом до нас підійшла робітниця того самого магазину, яка водночас була моєю сусідкою. Перед усіма вона голосно сказала:
— Ти знаєш, що тепер про твій борг усі в курсі? Як ти можеш не платити? Це ж справжня ганьба!
Я відчула, як мене обійняв сором. Усі подруги дивилися на мене, і я не знала, куди подітися.
— Я скоро все оплачу, — сказала я, намагаючись виправдатися, хоча мій голос тремтів, і сльози вже підступали до очей. — Просто зараз важкі часи…
— У всіх важкі часи, — зневажливо відповіла вона. — Але ніхто не краде, як ти, — сказала, відвернулася і пішла, залишивши мене в тиші серед інших бабусь.
З того дня я почала уникати двору. Мене поглинула сором’язливість і незручність, я не могла подивитися в очі тим, кого вважала своїми друзями. Це ще більше посилило моє почуття самотності. Щодня я прокидалася з однією думкою: як зібрати ці 500 гривень, щоб повернути собі почуття гідності та можливість спокійно спілкуватися з людьми. Але поки цей борг тисне на мене, як важкий камінь, і кожен день додає нових переживань.