– Все заніс? — запитала Таня у свого чоловіка, коли той ледве поставив дві величезні картаті сумки в коридорі.
– Так, дівчино, — відповів він.
– Раз, два… чотири. Молодець, мужик, наступного разу не викаблучуйся, — пожартувала вона, а чоловік ніяково зіщулився.
– Ти чого? — засміялася Таня. — На свої ключі наступив?
Чоловік взяв зв’язку ключів і поспішив вниз сходами. Таня подивилася йому вслід і знизала плечима.
– Ляканий якийсь, — сказала вона сама до себе.
– Ну, здрастуй, тітко Лізо, я приїхала в гості! Рада мене бачити?
– Привіт, Тетяно, — прохрипіла тітка Ліза, коли Таня випустила її з міцних обіймів. — Ти надовго?
– Та ні, тижнів на два. Вдома господарство довго не чекатиме, — відповіла Таня, порпаючись в одній із сумок. — Ось, шаль від мами. Вона сама зв’язала.
Тітка Ліза накинула м’яку пухнасту шаль на плечі й усміхнулася.
– Красиво, — похвалила Таня і сказала: — Ну, показуй, де тут кухня і де я спатиму!
– А що в цих сумках? — несміливо запитала Ліза.
– У двох із них продукти. Картопля, сало, м’ясо, сметана, молоко — все домашнє. Я два тижні не збираюся їсти магазинне. А в цій — найважливіше. Весільна сукня! Я приїхала чоловіка собі знайти!
Тітка Ліза застигла від здивування.
– А хто допоміг донести сумки? — запитала вона.
– А, це? Таксист. Зухвалий був, грошей купу взяв, а допомагати не хотів. Я довго не розмовляла — забрала в нього ключі, і він одразу сумки підняв!
Ліза ледве чутно зітхнула. Закінчилося її спокійне життя… Тетяна, гучна й енергійна, не дозволить їй відпочивати. Уже зараз стіл, підвіконня та стільці були заставлені продуктами.
– Ну чого стоїш? Давай, тітко Лізо, показуй, куди все розставляти, — командувала Таня. — І чайник став, я голодна.
– Тетяно, у нас у селі мужиків на пальцях перерахувати можна. Є, правда, Федір, але він слабкий якийсь. Якби не це, то й не приїхала б, — говорила Таня, сьорбаючи чай. — А ми з мамою без мужика на господарстві вже не можемо. Ти ж у місті живеш, знайдеш мені когось.
Ліза ледь не поперхнулася.
– Знайти чоловіка за два тижні? Ти що, Тетяно, думаєш, вони на дорозі валяються? У нас із цим теж не так просто. Я сама вже скільки років одна.
– Я спати піду, — сказала Таня, потягнулася і пішла до кімнати.
Тим часом Ліза набрала подругу по телефону:
– Валя, слухай, Тетяна приїхала і сказала, щоб я їй чоловіка знайшла! У тебе немає когось на прикметі? Є? Ой, дякую! Світланин син? Та він же одружений… Уже ні? Дай мені її номер, я поговорю.
Наступного дня Світлана прийшла із сином. Ліза попередила Тетяну:
– Це освічені й культурні люди, поводься пристойно.
– Я, що, зовсім сільська? — образилася Таня.
За обідом Світлана відмовилася їсти курку й салат, заявивши, що вони занадто жирні, натомість її син Ромчик їв картоплю, мовчки киваючи. Таня не втрималася:
– Та якщо ваш Ромчик тільки картоплю їстиме, то взагалі сил не матиме.
Світлана почала обурюватися, а Таня додала:
– У вас син, напевно, ледар. Звик сиднем сидіти, он який виріс!
Це викликало справжню бурю емоцій. Світлана зібралася й пішла, обурюючись на «невиховану» Тетяну.
Коли двері за гостями зачинилися, Таня сказала:
– Ну й добре, мені такого чоловіка і дарма не треба. Нехай шукає собі іншу.
– Тепер усі про це пліткуватимуть, — зітхнула Ліза.
– Та знайдуть про що поговорити, — засміялася Таня.
Наступного дня Таня цілий день пропадала в місті. Повернувшись, розчаровано сказала:
– Ти мала рацію, нормального чоловіка тут не знайти. Один мені цілу годину розповідав, який він чудовий, а потім звалив, і я за нього платила. Другий виявився “художником” — хотів мене малювати з натури. Краще піду за Федора, хай буде, що буде.
– Ти ще приїжджай, — попросила Ліза на прощання, витираючи сльози.
Через три місяці Ліза отримала запрошення на весілля й записку від Тані:
«Тітко Лізо, не даремно я до тебе приїжджала. У поїзді знайшла собі чоловіка! Його звати Микола, ми разом їхали в плацкарті. Тепер він приїхав до нас у село, познайомився з усіма, допоміг по господарству. А тепер і заміж за нього виходжу! Приїжджай на весілля, познайомлю тебе з Миколою, він чудовий і любить мене…»
Так буває: не знаєш, де знайдеш, а де втратиш.