– Як ти могла, мамо! Я ж збирала на свою мрію… – сльози текли по обличчю Ольги, а душу стискала образа та несправедливість.
– Що ти надумала, фантазерка! Спустися на землю! Не влипла б у якусь неприємність, художниця… Валі потрібніше, зрозумій. У тебе жодного співчуття до сестри. Як ти могла вирости такою егоїсткою? Тобі не соромно? Валя б не пошкодувала грошей для тебе, – відрізала мати.
– Мамо, ти мене чуєш? Це були мої гроші! Я їх заробила сама… Ти навіть не спитала мене, – дівчина захлинулася від сліз, її голос тремтів від болю.
– Досить! Я мати, і мені видніше. Валі навіть цього не вистачило борги віддати. Шукай роботу й допомагай сім’ї, а не лише для себе збирай. Егоїстка! – завершила мати.
Ця сцена глибоко врізалася в пам’ять Ольги. Саме тоді вона усвідомила, що більше не має сім’ї. Вона одна в цьому світі, для родини вона ніколи не існувала.
Алла Ігорівна виховувала двох дочок, які здавалися зовсім різними. Старша, Валентина, була копією матері – вперта, вимоглива, завжди впевнена у своїй правоті. Оля ж була зовсім іншою – вразлива, мрійлива, пристрасно любила малювання. Викладачі художньої школи не сумнівалися, що на дівчину чекає велике майбутнє.
Ольга мріяла вступити до Академії Художніх Мистецтв в Італії. Вона наполегливо вчила італійську, заробляла гроші на поїздку і відкладала їх на спеціальний рахунок, який мати запропонувала їй відкрити. Вона працювала на будь-якій роботі – прибирала квартири, збирала ягоди, навіть навчилася доїти корів.
Коли на рахунку зібралося достатньо грошей для поїздки, Алла вирішила інакше. Валентина, старша донька, зіткнулася з фінансовими проблемами – її сім’я жила у невеликій орендованій квартирі, чоловік не міг забезпечити родину, а Валя сиділа вдома з дітьми. І мати вирішила взяти Ольжині гроші, щоб допомогти старшій доньці.
Ольга дізналася про це останньою. Всі її плани, мрії, зусилля – все впало в одну мить.
– Ми сім’я, Ольго. Ти що, хотіла залишити Валю без допомоги? Егоїстка! Ти ще молода, без дітей, чоловіка. Вирішила за примхою їхати за кордон? Ти ж одна б стільки не зібрала, – докоряла мати.
Оля плакала, але не могла змінити ситуацію. Вона втратила віру в рідних, а мрія про Італію стала недосяжною.
Зрештою, Ольга вирішила втекти від усього. Вона зібрала речі, взяла атестат і поїхала до Києва, де жила її подруга Аліна. Та радо прийняла Олю, запропонувала їй жити разом і допомогла знайти роботу. Ольга вступила на заочне відділення архітектурного коледжу й почала нове життя.
Минав час, і Ольга поступово знайшла своє місце в світі. Вона продовжувала малювати й займатися дизайном. Невдовзі зустріла коханого, Олега, який підтримував її мрії. Він пообіцяв зробити все, щоб вона здійснила свою заповітну мрію про Італію.
Згодом Оля та Олег стали сім’єю, їхнє життя стабілізувалося, а мрія про Академію мистецтв залишалася важливою частиною її життя. Однак родина Ольги знову нагадала про себе. Одного дня їй зателефонувала Валентина, яка плакала та просила допомоги, але Оля відмовила.
Згодом дзвонила мати, яка звинувачувала її в егоїзмі:
– Ти купаєшся в грошах, а рідні виживають! Безсоромна! Хто б ти була, якби не я?
Ольга вислухала все й спокійно відповіла:
– Рідні? Ви для мене чужі. Моя справжня родина поряд зі мною, і вони ніколи не зрадять.
Вона відчула неймовірне полегшення. Вона відпустила минуле. Оля усвідомила, що це потрясіння стало переломним моментом її життя. Воно змусило її залишити звичний світ і почати все з нуля. Завдяки цьому вона досягла того, чого ніколи б не досягла, якби не цей жорстокий урок.
На день народження Олег подарував Олі поїздку до Флоренції. Вона не приховувала свого захоплення – її мрія здійснилася. І хоча вона не знала, що чекає її попереду, Оля була впевнена, що мрії мають властивість збуватися.
Тепер вона розуміла: навіть найтемніші моменти можуть стати початком світлого майбутнього. І головне – поруч завжди знайдеться людина, яка підтримає та допоможе пройти цей шлях.