Місяць тому нашого сина призвали до армії, і його розподілили дуже далеко від дому. У тій місцевості в мене не було родичів, але батько мого чоловіка одружився вдруге й оселився там із новою сім’єю. Ми попередили свекра про свій приїзд на кілька днів, поки наш син складе присягу, сподіваючись зупинитися у нього замість витрачати зайві гроші на готель. Взяли із собою дві сумки: в одній — речі для сина, в іншій — гостинці для родичів: різні соління, печиво і цукерки.
Однак на вокзалі нас ніхто не зустрів, і ми з чоловіком мусили самотужки добиратися по незнайомому місту до квартири його батька. Коли ми виклали гостинці, друга дружина свекра зібрала все й забрала в іншу кімнату, залишивши нам чай і нарізаний хліб. Ми подумали, що свекор просто не встиг підготуватися до нашого приїзду, тому вечері не було. Пішли спати, вважаючи, що наступного дня нас чекає кращий прийом. Але вранці сніданку нам також не запропонували. Коли чоловік запитав у батька:
— Ви вдома не снідаєте?
— А що, хліб і чай — не їжа? — відповів батько.
Після цих слів ми одразу вирушили до найближчого готелю. Досі не розумію, чому свекор прийняв нас так холодно, адже ми ніколи не сварилися. У мене вдома, коли приходять гості, стіл завжди ломиться від частувань. Ми й не вимагали вишуканих страв, але можна було б хоча б картоплю посмажити. Краще б ми ті гостинці віддали синові, а не таким недоброзичливим родичам.