Шість років тому моя мама вдруге вийшла заміж. З батьком вона розлучилася, коли мені було сімнадцять років. Після цього він поїхав до родичів на південь, а мама залишилася жити у нашій квартирі. Мене це розлучення не здивувало, адже я завжди розуміла, що вони не підходять один одному. Тато був спокійним і м’яким, тоді як мама мала такий характер, що не кожен би витримав поруч із нею. Я вже була дорослою, тож мені нічого пояснювати не довелося. Я нормально спілкувалася з обома батьками, хоча частіше, звісно, з мамою, адже ми залишилися в одному місті. Проте жити разом ми вже не могли.
Спочатку я мешкала у гуртожитку при університеті, а на двадцятиріччя тато зробив мені неймовірний подарунок — купив однокімнатну квартиру. Мама активно займалася своїм особистим життям і не втручалася в моє. Я також не втручалася в її справи. Про її нового чоловіка я дізналася лише тоді, коли вони вже планували офіційно оформити стосунки. Мама була у захваті, а мені її новий обранець одразу не сподобався. Характер у мами й так нелегкий, а цей ще й її перевершив. Але мама дивилася на нього із захопленням, і я вирішила не втручатися.
Вони почали жити разом у маминій квартирі, адже її новий чоловік був без житла. До розлучення з першою дружиною він жив у її квартирі, а після цього переїхав до орендованої кімнати в гуртожитку. Мама захоплено розповідала про його нелегку долю, і я мовчки слухала. Думала: це її вибір, їй із ним жити.
Я сама вже вийшла заміж, у мене є син. Мама приходила до нас у гості сама, бо її чоловік «не переносить шуму й дитячого плачу». Це мене не засмучувало. Але, коли син трохи підріс, ми іноді заходили до мами в гості. Її чоловік кожного разу знаходив спосіб висловити своє невдоволення, навіть не соромлячись у словах. Проте ми старалися приходити, коли він був на роботі.
Нещодавно ми з чоловіком отримали запрошення на весілля друзів, яке планувалося за містом. Ми попросили маму посидіти з онуком. Вона погодилася, уточнила графік свого чоловіка та запевнила, що все буде добре. Ми поїхали на весілля, але вирішили повернутися додому раніше.
Коли ми приїхали до мами, нас чекала неприємна картина. Син спав у коридорі на розкладачці, хоча у мами трикімнатна квартира. У той час мама та її чоловік сиділи у залі й дивилися фільм. На моє обурене питання мама лише розгублено мовчала, а її чоловік нахабно заявив, що це його будинок і я мала попередити про свій прихід. Я ледь стрималася й нагадала, що пів квартири за законом належить мені.
Наступного дня я розмовляла з мамою, і вона почала виправдовуватися, мовляв, дитина гралася на розкладачці й випадково заснула. Але я знала правду. Тепер я не хочу миритися із цією ситуацією. Я маю право на свою частку квартири і не дозволю, щоб мою дитину так ставили на другий план. Чи маю я рацію?