Самотність завжди була для мене звичною справою. З моменту, коли я у сімнадцять років покинула батьківський дім, моє життя складалося з навчання та роботи. У мене ніколи не було ані часу, ані великого бажання займатися романтичними стосунками. За цей час у мене траплялися кілька короткочасних романів, але нічого серйозного чи варте уваги. Одного дня під час планового візиту до гінеколога я дізналася приголомшливу новину — мені поставили діагноз безпліддя. Після цієї звістки, ледве вийшовши з кабінету, я отримала дзвінок з незнайомого номера. Мені повідомили, що моя мама потрапила до лікарні.
Переповнена тривогою, я негайно помчала до мами. У лікарні мене зустрів лікар, який заспокоїв, сказавши, що мамин стан стабільний і через кілька днів її випишуть. Я тоді й уявити не могла, що цей лікар стане чоловіком мого життя. Поступово ми почали спілкуватися все більше, і наші почуття одне до одного зміцніли. Невдовзі ми зіграли скромне весілля. У мого чоловіка вже було двоє дітей від попереднього шлюбу, які жили з ним. Зважаючи на мій діагноз, я з радістю прийняла їх і стала для них люблячою матір’ю.
Але доля мала свої плани. Через рік після нашого спільного життя я несподівано дізналася, що вагітна, попри поставлений діагноз. Я народила двох чудових малюків і, поки чоловік працював, щосили намагалася впоратися з вихованням чотирьох дітей. Це було нелегко, але принесло мені неймовірну радість.
На випускний старшого сина раптом приїхала його біологічна мати. Вона поводилася зарозуміло, ніби всі ці роки самотужки виховувала синів, хоча після розлучення навіть не привітала їх з днем народження жодного разу. Я була здивована, що вона взагалі пам’ятала про цей день. Під час церемонії кожен випускник мав вручити букет квітів тій людині, яка для нього найбільш дорога. Мій син підійшов до мене з чудовим букетом лілій, моїх улюблених квітів, і сказав:
— Дякую тобі за все, мамо! Дякую, що ти є в моєму житті!
Я не змогла стримати сліз. Цей момент наповнив мене гордістю і любов’ю. Незважаючи на те, що я не є їхньою біологічною матір’ю, мої сини вважають мене своєю рідною. І для мене це найважливіше.