Я рідко балую онука подарунками, бо пенсія в мене всього 6000 гривень. Хоча, варто сказати, я все життя працювала, жодного разу навіть на лікарняний не виходила – маю 50 років стажу.
Однак на 10-річчя Дмитрика вирішила подарувати щось особливе. Тим більше, хлопчик росте без батька: мій син уже рік на фронті, і це дуже важко для всієї родини. Я заздалегідь зателефонувала невістці, щоб обговорити подарунок.
– Хочу Дмитрикові придбати гарний ланцюжок із хрестиком або із зображенням його святого, щоб це був оберіг. Знайшла варіант за 2800 гривень.
– Ні-ні! Не треба цього мотлоху! Він таке не любить! – відповіла невістка.
– Чого ж мотлоху? Це ж на все життя. Коли мене не стане, він пам’ятатиме бабусю, а, можливо, передасть цей ланцюжок своєму синові.
– Ви ж знаєте, у нас зараз складно. Краще подаруйте гроші, а я додам і, можливо, ноутбук купимо, йому для навчання дуже потрібен.
– Ну добре, як скажеш, – засмутилася я, але послухала її. Кілька місяців відкладала гроші, щоб зібрати потрібну суму. І ось настав цей день.
Коли я прийшла до онука, мене здивувало, що великого свята не було: лише кілька друзів прийшли, і Дмитрик виглядав засмученим.
– Дмитрику, в тебе ж день народження! Чому не радієш?
– Мама всі мої подарунки забрала, – прошепотів онук.
– Але ж вона збирається купити щось гарне, – спробувала його заспокоїти я.
– Ні, вона каже, що в нас борги, треба віддавати.
Це мене обурило. Звідки ті борги, якщо мій син віддає їм усю свою зарплату? Вирішила розпитати. А якось раніше помітила, що невістка змінилася: груди у неї стали значно більшими.
– Ти що, операцію зробила? У тебе ж раніше зовсім інший розмір був.
– Так, вирішила зробити, – відповіла вона.
– А навіщо? Чоловік на війні. Для кого це?
– Для себе! – відрубала вона.
– То це через операцію борги? Усе витратила на це?
– Вас не повинні хвилювати мої витрати.
– А ноутбук для дитини купиш?
– Згодом, як назбираю потрібну суму.
– Не вірю я тобі! Віддавай гроші. Я сама з Дмитриком піду й куплю йому щось.
Я забрала свій конверт із грошима й пішла. Невістка страшенно образилася, а я вирішила зателефонувати синові.
– Ти знаєш, на що Ніна витрачає твої гроші?
– Як на що? На сім’ю.
– Ну-ну. Вона взяла борги, бо зробила собі силіконові груди.
– Які ще груди? Навіщо?
– Мабуть, для когось іншого. Для кого ж іще?
– Я розберусь із цим, – відповів син.
Очевидно, після цього вони добряче посварилися, бо невістка подзвонила мені в сльозах.
– Що ви за людина? Чого втручаєтеся? Тепер чоловік перестав віддавати мені свою зарплату. Як ми тепер будемо жити?
– І правильно зробив. Іди працюй сама – з такими грудьми роботу швидко знайдеш!
З того часу невістка зі мною не спілкується і до себе в дім не пускає. З онуком я бачуся таємно – запрошую його до себе. Не знаю, що буде далі. Син каже, що теж припинив розмовляти з дружиною. А я не хотіла їх розлучати, просто прагнула справедливості.