Микола не міг зрозуміти, що відбувається. Останній місяць його дружина Ганна змінилася до невпізнання. Замість того, щоб готувати сніданок та вечерю для нього і сина, вона все частіше проводила час на театральних виставах, у кіно і на вечірках. Вона почала носити короткі сукні з глибоким декольте, виглядала стильно і, здавалося, вела зовсім інший спосіб життя. Одного дня Микола не витримав і вирішив заглянути в її сумочку, шукаючи відповіді. Він знайшов лист, написаний явно від когось іншого.
“Анюта, кохана, я дуже скучив по тобі! Не можу знайти слів, щоб висловити, як я чекаю нашої зустрічі. Куди не гляну, всюди бачу твій погляд, твою усмішку…” — так починався лист. Папір був дещо потріпаний, що означало, що це не новий лист. Це не була одна зустріч, а, ймовірно, давні стосунки.
Весь день Микола не міг думати про нічого іншого. Коли Ганна повернулася додому, він не зміг стримати себе. — “Аня, я все знаю!” — вигукнув він. — “Що ти знаєш?” — здивувалася дружина. — “Про твої стосунки з іншим чоловіком!” — відповів він, намагаючись зберегти спокій. — “Які стосунки?” — сміялася вона. — “Ті, про які йдеться в листі! Ти що, не пам’ятаєш, як він писав: ‘Я так скучив по тобі…’”
Ганна тільки засміялася, але потім спокійно сказала: — “Ти в моїй сумочці копався?” — “Так!” — зізнався Микола. — “І читав мій лист?” — “Так!” — “А ти не пам’ятаєш, що цей лист написав ти?” — сказала вона з усмішкою. Микола залишився приголомшеним. — “Що? Я свій почерк не впізнаю?” — запитав він, вже починаючи сумніватися у всьому. — “Ти писав лівою рукою, бо у тебе була травма правої,” — пояснила Ганна.
Микола згадав, що справді тоді у нього була травмована рука, і він писав лівою. — “А чому ти носиш цей лист із собою?” — запитав він. — “Це порада психолога,” — відповіла вона. — “Психолога?” — здивувався Микола. — “Так, Коленько. Я втомилася. Я не хочу розірвати наш шлюб, але мені важко. Психолог порадив мені в моменти стресу читати твої листи, щоб знову відчути твою підтримку.”
Наступного ранку Микола прокинувся від запаху свіжої кави. На кухні снідав їх син, а в вазі стояли квіти. — “Мама, чай чи каву?” — запитав він. — “Каву,” — відповіла Ганна. — “А де батько?” — “Я тут,” — сказав Микола, заходячи на кухню. — “Ось новий лист замість старого. Ти зможеш прочитати його пізніше. А що ти плануєш на вечір? Може, підемо разом до театру?”