З дитинства я обожнювала вишивати хрестиком. Мене навчила цьому бабуся, яка була справжньою майстринею. Та згодом я залишила своє захоплення – вступила до університету, адже мріяла стати юристом.
Але, як відомо, юристів зараз дуже багато, тому після закінчення навчання знайти роботу не вдалося. Декілька років я працювала продавцем у магазині, а потім вийшла заміж і пішла в декрет.
Коли моїй донечці виповнився рік, я почала шукати підробіток. Жити зовсім без власних грошей було морально важко, а чоловік у мене такий, що за кожну витрачену копійку треба звітувати.
З дитиною знайти нормальну роботу майже нереально. Щоб хоч якось відволіктися, я знову взялася за вишивання. На мамин ювілей подарувала їй вишиванку, створену власноруч. Вона була надзвичайно гарна, і мама захоплено сказала:
– Доню, це ж справжня краса! Подумай, ти могла б вишивати на замовлення. Зараз такі речі високо цінуються.
“І справді, чому б ні?” – подумала я. “Я це люблю, і робота буде приносити задоволення”.
Спочатку я бралася за замовлення знайомих, а потім створила сторінку в соцмережах. Заробітки були невеликі, адже на одну сорочку йшло два тижні. До того ж я купувала якісне домоткане полотно, щоб вироби виглядали ідеально.
Одного дня мені зателефонувала двоюрідна сестра Леся.
– Ти знаєш, я бачила твої роботи – це справжні шедеври! Виший мені сорочку. Я тобі фото надішлю. Оплачу, звісно.
Я погодилася, це ж родичка. Але коли побачила фото, була шокована. Сорочка була довга, з повністю вишитими рукавами – дуже складна робота.
Три тижні я працювала ночами, кожну вільну хвилину приділяючи цій справі. Хотілося зробити все якісно та гарно. Коли сорочка була готова, я вирішила особисто передати її сестрі, щоб вона приміряла й оцінила.
Леся вдягнула вишиванку і була вражена.
– Це неймовірно! Навіть краще, ніж на фото! Справжня краса! Скільки я тобі винна?
– Лесю, для тебе – 2000 гривень.
– 2000 за вишиванку? І це по знайомству?
– Слухай, це дуже складна робота. Такі вишиванки коштують 5-6 тисяч.
– Не вигадуй, її ціна – 500 гривень.
– Тоді не бери.
Я забрала сорочку й пішла. Відтоді ми з Лесею не спілкуємося. Вишиванку я продала на своїй сторінці за 4500 гривень, а покупниця ще й замовила другу – для своєї мами.
Тепер усі родичі обговорюють, яка я погана, бо Леся наговорила про мене всілякого. Але мені байдуже. Свою працю треба цінувати. А як ви вважаєте? Чи мали ви схожі ситуації з родичами?
Ця історія базується на реальних подіях, які розповів наш читач. Усі збіги з іменами чи місцями є випадковими. Фото в статті мають ілюстративний характер.