Чекати когось можна скільки завгодно, але лише за однієї умови — якщо ця людина того варта. Я чекала чотири роки, а врешті зрозуміла, що він того не заслуговував. Зараз я вже п’ять років у шлюбі. Перший рік був казковим — стільки уваги й турботи від чоловіка, що я навіть не мріяла про таке кохання. Але згодом усе змінилося. Його почуття наче зникли. Він став байдужим, холодним, перестав дарувати квіти чи хоча б сказати тепле слово. Ніжність і турбота зникли, а разом із ними й наша близькість.
Останні роки ми постійно сварилися. Причиною були його часті зустрічі з друзями, відсутність уваги до мене і нашої родини. Ми вже навіть не ходили разом до ресторанів чи просто гуляти. Наші дні стали одноманітними: я готувала йому сніданки, вечері, а між нами панувала тиша. Розмови зводилися до фраз на кшталт: «Голова болить», «Я втомився», «Не чіпай мене». Я вирішила не тиснути на нього, не заважати йому, думала, що це тимчасово. Надіялась, що він зміниться, що знову стане таким, яким був на початку наших стосунків. Але час минав, а все ставало лише гірше. Я відчувала, що теж охолоділа до нього. Наші стосунки перетворилися на співіснування. Ми жили, як сусіди: без сварок, без любові, без емоцій. Я не дорікала йому, не плакала, бо зрозуміла, що це вже не має сенсу. Мабуть, наше кохання просто зникло.
Одного дня я випадково підслухала розмову чоловіка з його колегою, який щойно почав працювати разом із ним. Мій чоловік запрошував його в бар випити пива, але той відмовився, пояснивши, що хоче провести час із дружиною. Тоді мій чоловік сказав йому:
– Ну ти й підкаблучник! Що, боїшся своєї дружини? Не думав, що ти такий.
Ці слова сильно запали мені в душу. Наступного дня чоловік несподівано запитав мене:
– Ти мене любиш? А ревнувала мене колись?
Я не розуміла, що стало причиною цих питань, але не стала приховувати своїх почуттів. Я чесно сказала йому, що втомилася чекати, втомилася сваритися й боротися за щось, що давно втратило сенс. Я додала:
– Якщо людина хоче бути поруч, вона буде. Якщо ні, то краще піти самій.
Через два місяці після цієї розмови я вирішила піти. І, знаєте, я жодного разу про це не пошкодувала. Навпаки, я зрозуміла, що варто було зробити це раніше. Чекати можна лише тоді, коли це дійсно має сенс. Якщо ні — краще відпустити й почати нове життя.