Ліза поверталася поїздом додому з обласного центру, а по її обличчю текли сльози. Вона не помічала сіл і станцій, які пролітали за вікном у світлі нічних вогнів. Час від часу вона діставала з сумочки зім’ятий аркуш паперу, перечитувала його і щоразу відчувала, ніби не вірить написаним словам. Люди один за одним виходили з вагона, і зрештою перед Лізою не залишилося нікого. Вона більше не могла стримуватися, сльози лилися безупинно, і вона лише зрідка витирала їх хусткою.
Вона почувалася спустошеною, бо та слабка надія, яку їй дали лікарі, розсипалася в порох. Думка про те, що вона ніколи не зможе мати дітей, краяла їй серце. Здавалося, що всі навколо брехали — від ворожки, яка колись пророкувала їй материнство, до лікарів, які впевнено заявили, що в неї немає жодного шансу. Ліза згадала сусідку, яка виховувала п’ятьох дітей, і не могла зрозуміти, чому доля була до неї такою несправедливою.
Раптом поряд із нею сіла літня жінка й запитала, чи може вона зайняти місце ближче до виходу, бо їй важко тримати важку сумку. Ліза запропонувала допомогу, і кілька хвилин вони їхали мовчки. Та незнайомка помітила сльози в очах Лізи й м’яко заговорила до неї. Вислухавши її історію, вона розповіла, що теж пройшла через страшні втрати. Тричі вона втрачала дітей ще до їхнього народження, і лише у 40 років доля подарувала їй донечку.
— Не втрачай надії, — сказала вона Лізі. — Інколи життя дає нам випробування, щоб підготувати до чогось більшого. Все відбувається не просто так.
Коли оголосили станцію, Ліза допомогла жінці з сумками й тепло попрощалася, навіть не підозрюючи, що ця зустріч стане переламним моментом у її житті.
Минуло два роки. Ліза і її чоловік Сергій вдочерили дівчинку на ім’я Настя. Ще через чотири роки їхнє життя перевернулося — Ліза та Настя повернулися додому й застали порожній дім. Сергій пішов до іншої жінки, яка чекала від нього дитину. Він спочатку виплачував аліменти та відвідував Настю, але з часом його візити стали все рідшими, а згодом він зник із їхнього життя зовсім.
У ці важкі моменти Ліза не залишилася самотньою. Колишня свекруха підтримувала її та Настю, допомагала, як могла. А ще через кілька років доля знову зробила їй подарунок. Ліза закохалася в чоловіка на ім’я Микола, і вони одружилися.
Але найбільший сюрприз чекав попереду. Ліза навіть не сподівалася, що колись почує цю новину — вона завагітніла. Коли народилася її друга донька, вона не вагалася ні хвилини, обираючи ім’я. Вона назвала її Катею — на честь тієї літньої жінки, яку багато років тому зустріла у поїзді.
Того вечора в поїзді Ліза ще не знала, що її історія тільки починається.