### **Несподіваний поворот: як Петро Олексійович поквитався з невісткою**
Спочатку невістка Галина була вся привітна та люб’язна:
— **Петре Олексійовичу, переїжджайте до нас!** Вам, напевно, важко залишатися одному після Ангеліни Гнатівни. Ми подбаємо про вас, як ви колись подбали про нас…
Син Петра Олексійовича давно підкорився дружині та не смів заперечувати їй. Він лише мовчки спостерігав, як Галина втілює в життя свій «геніальний» план.
Ледве свекра перевезли до їхньої квартири, Галина знайшла покупця на його двокімнатне житло. Продаж квартири приніс їй чималу суму: на ці гроші вона купила синові з невісткою однокімнатну квартиру, а собі придбала дачу за містом.
Коли всі документи були оформлені, а гроші витрачені, Галина вирішила, що настав час позбутися старого.
— **Не хвилюйтеся, Петре Олексійовичу, тут вам буде краще, ніж удома.** У вас буде компанія, відмінне харчування та медичне обслуговування, – усе тим же солодким голосом запевняла невістка, проштовхуючи інвалідне крісло в двері будинку для літніх людей.
Син не насмілився заступитися за батька.
Але племінниця Ганна не залишила дядька напризволяще.
Дізнавшись, що Петра Олексійовича здали в будинок престарілих, вона вже через тиждень приїхала й забрала його до себе.
Колись він сильно допоміг їй, коли вона залишилася сама з маленькою дочкою. І тепер вона не могла допустити, щоб дядько Петро залишився без підтримки.
Так минуло три роки.
### **Несподіваний спадок**
Одного дня прийшла новина, яка вразила всіх: кузен Петра Олексійовича, що жив у Таллінні, залишив йому **триста п’ятдесят тисяч євро**.
Як тільки Галина дізналася про це, вона, схопивши за шкірку чоловіка та сина, помчала в будинок для літніх людей.
Але на них там чекала несподіванка.
— **Поверніть нам свекра, ми забираємо його додому!** – заявила Галина, ледве переступивши поріг.
Раптом із кімнати вийшов сам **Петро Олексійович**. **На своїх ногах.**
— **А чого це ти тут розкомандувалася?** – глузливо запитав він.
Галина миттєво змінила тон:
— **Петре Олексійовичу, дорогий ви наш, ми за вами приїхали! Хочемо, щоб ви жили з нами!**
— **Ох, Галино…** – посміхнувся старий. – **Твоїм язиком зручно було б підлоги мити. Не за мною ти приїхала, а за грошима. Та тільки запізнилася. Я вже все подарував Ганні.**
Галина завмерла.
— **Що?.. Як?..**
— **А отак.** – спокійно відповів Петро Олексійович. – **Тепер забирайтеся звідси!**
Галина ледь трималася на ногах, чоловік і син ледве посадили її на лавку біля під’їзду.
А Петро Олексійович разом із Ганною вирушили подивитися нову **чотирикімнатну квартиру**.
Життя, як то кажуть, усе розставило на свої місця.