— Доню, приймай гостинці! Тут і капуста квашена, і овочі свіжі, — Ганна поставила на підлогу сумку з гостинцями, привезеними до міста. — Мам, знову! Ну , я ж просила нічого не привозити! Ми це не їмо! — Як це «не їмо»?! А взимку, звідки вітаміни брати? Ні, доню, у капусті всі вітаміни! — Наставляла Ганна доньку … Того дня Ганна приїхала до міста на ринок, щоб kупити м’ясорубку. Ручну. Сходила по ринку, знайшла товар і пішла до виходу. Надумала ще й до дочки заскочити, провідати. Ідучи ринком, вона раптом помітила знайому куртку. Таку носила її сватя, Світлана. Придивилася, наче вона. Ганна весела підійшла до родички.
— Привіт, свати. Я тут на ринок зайшла, kупити м’ясорубку. Дивлюся, ви тут стоїте, – радісно почала Ганна, – а ви що тут шукаєте? — Привіт, Ганнушко. Я тут… ось… — Світлана чомусь сильно нервувала. — Щось хотіли kупити? – уточнила Ганна. — А скільки коштує ваша капуста? — Підійшов до них клієнт. Не дочекавшись відповіді, чоловік повторив своє запитання. І дачниці, що стоять поруч, продають свій товар, те ж вирішили привернути увагу Світлани: — Світлано, ти чого не реагуєш?! Тебе ж людина питає! Свати явно розгубилася, а Ганна помітила за її спиною свою капусту, яку вона принесла дочці з онуками. — Двісті, — відповіла Світлана чоловікові.
— Це що ж виходить? Ви моєю капустою тоpгуєте? Я її для дітей нарізала, а ви її на ринок? — Ганна почала розуміти, чому так неpвує сватя. — Ну, що ви… Це я сама… Моя капуста… — почала виправдовуватися Світлана. — Ви думаєте, що я не впізнаю те, що зробила своїми руками? Ганна, засмучена приїхала до себе додому. Їй було прикро та сумно. Не захотіли оцінити її праць. — Здрастуйте, доню, — зателефонувала Ганна доньці. — Я хотіла сказати, що якщо вам що-небудь і закруток знадобиться, то в мене в льоху достатньо. Приїжджайте та забирайте самі.