Я повинна вам дещо сказати. Я ваrітна. Від друга льоші, свідка на нашому весіллі

Advertisements

54-річна Віра жила з сином, 30-річним Олексієм. Вони жили в маленькій двокімнатній квартирі. Віра спала в маленькій кімнаті, де її батьки раніше зберігали непотрібні речі – свого роду комору, а син спав в єдиній спальні. У вітальні у них стояв старий сервант з сервісом, старий килим, що дістався від бабусі Віри і розвалений диван. Жили мати з сином не бідно-Олексій працював програмістом, а Віра бухгалтером, на життя вистачало. Якось Олексій привів свою дівчину-Єлизавету, знайомити з матір’ю. Дівчина працювала консультантом в магазині косметики, знімала квартиру – приїхала з іншого міста. Вірі обра ниця сина сподобалася. Ліза здалася спокійною, вихованою і відповідальною дівчиною. Через пару місяців Ліза з Льошею одружилися. Дівчина переїхала до Льоші з його мамою (вони розуміли, що не варто знімати квартиру для початку; вирішили накопичити, куnити хоча б однушку, а потім вже і про дитину думати).

Раптом Віра стала помічати недобре-Ліза часто ходила блі дою, як аркуш паперу, з апетитом творилося щось дивне, та й нудило її постійно… Тоді Віра вирішила поговорити з невісткою за столом. — Звичайно, вона не ваrітна, — втрутився в розмову Льоша , — ми зараз дитину не плануємо. Але Ліза дивилася в підлогу-вона щось приховувала. — Гаразд , — не витримала вона паузу в розмові , — я повинна вам дещо сказати. Я ваrітна. Від друга Льоші, свідка на нашому весіллі… це вийшло помилково. Все сталося ще до того, як ми з Льошею одружилися. Він же нас познайомив… — Так, непоrано він Льошку-то влаштував, — сказала Віра , — і познайомив Льошку з Лізою, і дитинку йому зробив. Я втомилася поговоримо завтра , — з цими словами Віра пішла в свою кімнату. Наступного дня, коли невістка була на роботі, Віра зібрала всі її речі і поставила сумки біля дверей. Вона чекала невістку. Спочатку повернувся Льоша з роботи, потім вже Ліза.

— Ми подамо на розлучення, — заявила свекруха. Ліза розгубилася. Вона вилетіла з квартири пробкою. Її не було близько години, потім вона повернулася з продуктами-з куркою-гриль і біленькою. — Миритися будемо, — сказала вона свекрусі, поставивши пляшку на стіл. Тоді віра раптово усвідомила, що вона не зла ні на бідну, нікому не потрібну дівчину, ні на сина, ні на не народженого невинного онука… їй стало тепло, а з кожною чаркою — ще тепліше. Ліза зі зрозумілих причин не пила. Вона посиділа трохи з Вірою і пішла до чоловіка в кімнату. Віра залишилася з пляшкою наодинці. П’янка вечорами увійшла в традицію. Ліза щодня поверталася з роботи з нехитрим набором продуктів. Віра і сама не помітила, як підсіла на цю справу. Коли Ліза потрапила в лікарню на збереження, свекруха було подумала, що може відпочити від невістки трошки (якесь напруження все одно було поруч з Лізою). Як би не так! Віра вже не могла прожити і дня без випивки. Вранці з нею все було добре, але ввечері накочувала хвиля тривоги. Повернувшись додому, невістка продовжила влаштовувати свекрусі свята кожен день. Віра розуміла, що тепер вона стрімко котиться кудись, але ось як зупинитися-вона не знала.

Advertisements