Галина розповіла мені сумну історію свого життя. Вона розповіла, що коли вона наро дилася, вона була див ною дитиною. Хоча бабуся ніколи її не бачила, вона вже знала, з синових розповідей, що Галина не звичайна дитина… Виглядала вона неважливо, і батько сказав бабусі, що Галина не схожа на звичайну дитину. Вона читає цілими днями. Справді, Галина була дуже розумною, навчання давалося їй дуже легко. Дівчину не любила бабуся — мати її батька, щоразу вмовляла сина роз лучитися з нею. Батько Галини якось прожив 12 років, потім остаточно пішов від них. Галина не могла зрозуміти, що nоганого зробила 12-річна її бабусі з батьком, які так її ненавиділи.
Насправді Галина була негарною. У школі, потім у коледжі, коли її взяли на роботу, над її зовнішністю всі сміялися. Навіть у громадському транспорті люди дивилися на неї по-різному. Галина розповіла, що якось, коли вона пішла на роботу, її запитали, чи бачила вона собі у дзеркалі. Галина дуже образилася, пішла додому та довго nлакала. Але що залишалося робити бідній дівчині? Вона не могла змінити думку суспільства, де одним людям подобається завдавати біль іншим людям, радіти їхнім невдачам. Іноді я намагалася втішити її, кажучи, що вона не така потворна. Але Галина розуміла, що я говорю їй неправду.
Потім сталося справжнє диво. Галина поїхала за кордон. Вона втекла від усіх злих очей, які завжди переслідували її у нашому місті. Минув деякий час, і я побачила щасливі фотографії Галини у соціальних мережах. Вона була не одна, з нею був привабливий чоловік. Коли я говорила з нею з відеозв’язку, Галина сказала, що там зовсім по-іншому. Люди зовсім не дбають про твою зовнішність. Вони приймають тебе як особистість насамперед. Я зрозуміла, що наша реальність далека від такого мислення. Тут люди люблять ображати та ображати один одного…