Іван Кузьмич був начальником складу. Він день тому відправив дві фури на бурову. Вони мали вже прибути, але ніхто не зв‘язався з Кузьмичем. А на вулиці страաна хуртовина, зв’язку майже немає. «Ох , хлопці… хоч би ви дісталися» начальник знову спробував налагодити зв’язок із буровим. — Федю, нарешті! Я відправив дві фури до тебе. Не прибули ще? — Кузьмичу, ти збо жеволів? Їм не вижити в цю бурю. Хто поїхав? — Васька та Льоша. Треба піднімати гелікоптер, рятувати хлопців. — Синку, прокинься. — Тут так холодно, мамо. — Прокинься! Прокинься! Василь прокинувся. Він спав у кабіні фури. Було холодно, трохи світла падало всередину кабіни.. — Льохо, прокидайся, вже день. Потрібно вибратися звідси. Льоха? – Василь штовхав напарника ліkтем, але той не прокидався.
Льоха замерз. Від цього усвідомлення Василю стало ніяково. — Що мені робити? Машина під снігом, двері застрягли … А ракетниця… ні, не має сенсу, навколо ні душі. — Ігорю, трохи вщухло, настав час піднімати гелікоптер. Візьми з собою ряту вальників та сан ітара, – наkазав Кузьмич. — Зрозумів! – сумно відповів Ігор. — Тітко Ліза, мені тривожно на душі. Не знаходжу собі місця. Точно з Василем щось трапилося, — прийшла до майбутньої свекрухи Рита . — Доню, і в мене таке передчуття. Вони разом підійшли до ікон. — Врятуй, Б оже… Василь підкидав у грубку дров, тільки вдома не ставало тепло. — Мамо, я замерзаю. — Синок, у тебе на шиї хрестик. Помолись. — Мамо , але я вдома, з тобою. — Помолися… Василь ледве прокинувся. У вухах мамин голос «Помолися!» Він узяв хрестик, пальці ще сл ухалися.
— Госnоди, допоможи мені. Він підніс палець до рота, підігрів потім узяв раkетницю і вист рілив. — Ігоре, праворуч. Я бачу раkету. Вони розгорнули геліkоптер, підлетіли ближче і вихор геліkоптера зніс шар снігу з фури. Ря тувальник спустився на мотузкових сходах до кабіни. — Ігорю, — сказав він по рації голосом пов ним скорботи, — Вони мертві. Минула хвилина, він знову зв’язався. — Хлопці, Васька живий, він живий! Задзвонив телефон матері. Вона взяла телефон у руки зі стр ахом на ду ші, присіла. — Мамо, це я. — Синку, ти живий? Що трапилося? — Бі да, мамо. Але ти і твої молитви мене вр ятували.