30 років тому Зоя привела додому до батьків свого нареченого Михайла для знайомства. Вони вирішили одружитися, тож для Зої знайомство з рідними було дуже важливим. Мишко дуже хвилювався, батько після цієї зустрічі сказав Зої: — Людина вона хороша, але ви не підходите один одному, не зможете бути разом, тобі стане нудно. — Тату, з чого ти взяв? Це тільки тому, що Михайло тракторист? Я його примушу вчитися! — Навіть якщо він вивчиться, то все одно ти розумітимеш, що розумніша за нього. Зоя не послухала батька. Весілля відбулося, Зоя подала документи Миші до технічного вишу. Але всі конспекти та контрольні вона сама робила за чоловіка, йому було просто не цікаво вчитися, він казав, що й так усе знає.
У результаті Мишко пішов із вузу, не дивлячись на всі старання Зої. Але жінка не сумувала, раз чоловік вирішив, що йому і без вищої освіти нормально, значить так воно і є. Минали роки, Зоя росла своїми кар’єрними сходами, а Мишко так і залишався трактористом. Зоя почала утримувати свого чоловіка, тому вона більше завжди вкладалася у сім’ю. Далі помітила, що Мишко не вирішує сімейні проблеми. Якщо якась дрібниця відбувається, то він кричить, що він у хаті господар і сам приймає рішення.
Але якщо щось серйозне, наприклад, зробити ремонт чи засклити балкон, то всім цим займалася Зоя, бо має більше грошей. Зої не подобалося те, що Мишко навіть один дешевий тюльпан на 8 березня не може подарувати дружині. Він казав, що вже подарував їй два важливі подарунки-дочки, це вистачить. І Зоя справді змирилася з цим. Виправдовувала Мишка, що він просто не романтичний. Так минуло 30 років. Доньки вже виросли, переїхали. Батьків не ста ло, і тут Зоя зрозуміла, що зробила велику помилку, обравши Мишка своїм чоловіком. Батько мав рацію, у них немає спільних тем, немає підтримки і навіть кохання. Але життя вже прожите, нічого не повернути.