Минулого місяця моя сестра виходила заміж. Батьки нареченого були багатими, і майже все весілля сплатили вони. Все було на високому рівні, гарно та зі смаком. Відбулася церемонія одруження. Гості вітали молодих та задаровували їх подарунками. Було дуже багато людей. І серед цих людей сестра помітила свого колишнього хлопця. Він був її нареченим, і вони хотіли одружитися, але через непередбачені обставини його забрали на службу, а через два місяці він опинився в списку безвісти зниклих. Сестра дуже переживала цю втрату, місця не знаходила. Вона три роки не підпускала нікого до себе. Не уявляла вона життя без свого Миколи. Але його не було.
Вона почала зустрічатися з Олексієм, але не минало й дня, щоб вона не згадувала Миколу. Навіть у день весілля, одягаючи білу сукню, вона заплакала і сказала мені, що хотіла б одягти сукню на весілля з Миколою. Помітивши Миколу в натовпі, сестра змінилася в обличчі та одразу побігла до вбиральні. Я побігла за нею. Вона довго nлакала, я заспокоювала її, як могла. Минуло півгодини, вона ледь заспокоїлася, а мені потім довелося її знову фарбувати, щоби ніхто нічого не помітив. Коли ми вже виходили, до нас вийшов назустріч Микола.
Вони попросили залишити їх наодинці, я так і зробила. Я повернулася до гостей. Свято тривало, всі веселилися і навіть не помічали відсутності нареченої. Тільки наречений нервово дивився на всі боки. Я теж почала хвилюватися і пішла, щоб подивитися, де сестра. А на підлозі валялися фата та букет. Я зрозуміла, що вони втекли разом і була дуже рада за неї. Адже за стільки років вони зможуть бути разом. Вона заслуговувала на щастя. Я сховала фату та букет і повернулася до гостей. Усі почали шукати наречену, а я й виду не подавала. Я знала, що в неї тепер все добре і вона буде з тією людиною, яку завжди любила.