Хлопчик Саша не хотів повертатися додому. Його мати весь день валялася на дивані, а прокидалася лише для того, щоб випити. Але ж раніше все було по-іншому. Був тато, веселий і красивий, підкидав його на руках, грав з ним. Коли батько захворів, вони ходили до нього в лікарню. А коли батька не стало-мама взялася за пляшку. Незабаром її звільнили з роботи. Свекруха не допомагала, і всі родичі теж відвернулися. Саша потайки збирав пляшки, щоб мати хоч якусь копійку. Після Нового року один з товаришів Саші запропонував йому роботу – розклеювати оголошення по стовпах. Щастю хлопчика не було меж.
Одного разу, коли Саша розклеював листи в своєму районі, на нього напали бродячі собаки. Він закричав, став кликати маму… — Саша, синку? — почув він рідний голос. Вона підбігла до нього, схопила на руки, а сусіди допомогли відігнати псів. Прийшовши до тями, хлопчик помітив, що мама вибігла до нього без взуття, в якомусь легкому халаті. Сусід проводив їх у квартиру. Ігор, так звали сусіда, був у них вдома вперше. Він озирнувся по сторонах, помітив весь бордак, зрозумів ситуацію. Минуло кілька днів. З того самого випадку мама не вживала нічого, міцніше компоту.
Вона прибралася, викинула сміття, назавжди закрила двері перед «дружками». Раптом у двері постукали. На порозі стояв ігор, тримаючи в руках пакети з різними продуктами. — Став чайник, господиня. Коли вже стемніло, Саша пішов спати. Мама з Ігорем ще довго сиділи на кухні: Саша чув їх приглушені голоси. Ігор став частим гостем в Сашиному будинку. Хлопчик ніколи не бачив маму настільки щасливою. — Саша, ти не проти, якщо ми одружимося з дядьком Ігорем? — Звичайно ж ні, мамо. Я дуже люблю вас. І дуже хочу, щоб ти була найщасливішою.