Історія лісника Федора та вовчиці є зворушливим прикладом дружби між людиною та дикою природою. Федір, незважаючи на роздратування селян і страх перед хижими тваринами, вирішив допомогти голодній вовчиці. Він розумів, що її відчайдушні вили були благанням про допомогу, і підгодовував її з доброти душі. Вовчиця, в свою чергу, виявляла довіру до нього, приходячи щоразу за допомогою.
Через деякий час вона привела своїх вовченят, ніби подякувати ліснику за підтримку, і це було прощання перед їх відходом. Цей момент, коли хижі тварини стояли поруч із людиною, показує, що навіть дикі істоти можуть відчувати вдячність і взаєморозуміння. Федір, незважаючи на свою самотність, отримав від цієї дружби багато тепла і пам’ять на все життя.
Відданість вовчиці та доброта Федора є нагадуванням про те, що взаємоповага між людиною і природою може подолати страх і навіть принести глибоку емоційну близькість, хоча й короткотривалу.