Олексій вийшов з вагона і глибоко вдихнув свіже морське повітря. Запах квітучого бузку одразу ж викликав у нього спогади. Він народився і виріс у цьому місті. Колись тут був дуже щасливий, зустрів своє перше кохання. Але все змінилося, коли він побачив її в обіймах іншого. Не давши їй шансу пояснити, він поспіхом поїхав, побоюючись, що може накоїти дурниць. Відтоді минуло чотири роки. Його душевна рана загоїлася, і він вирішив повернутися додому.
— Льошка! Синку! Чому ти не попередив? — зустріла його мати.
— Якось несподівано вийшло. Просто купив квиток і приїхав, — відповів він.
Трохи відпочивши, Олексій вирішив прогулятися набережною. Він гуляв, насолоджуючись видом, аж доки не зайшов до парку. Там його увагу привернула молода жінка з дитиною. Вона здавалася щасливою, граючи зі своїм сином. Підійшовши ближче, він упізнав її — це була Стелла. Його серце стислося від знайомого погляду її блакитних очей. Він відчув, як заново закохався, так само, як і шість років тому.
— Стелла?! Привіт. Оце зустріч. Це твоя дитина?
— Так, це мій син, — відповіла вона.
— Привіт, малий. Я Олексій, а як тебе звати?
— Я теж Олексій, — відповів хлопчик, простягнувши йому руку.
Олексій був вражений схожістю хлопчика з собою. Вони вирішили зайти до кафе, щоб трохи посидіти й поговорити. Під час розмови Олексій зрозумів, що почуття до Стелли не зникли, він все ще кохав її. Вона розповіла, що залишила балет, тому що її чоловік був проти. Олексій не витримав і спитав:
— А ти маєш до мене хоч якісь почуття?
— Це неважливо, Олексію. Я одружена. Занадто пізно говорити про це, — відповіла вона.
— Повертайся до мене. Я любитиму тебе і Льошу, як рідного. Я тебе досі кохаю, — сказав він.
— Ні, ти не розумієш, це не так просто. Мені час іти, — сказала Стелла, підводячись.
Олексій не міг її відпустити. Він обійняв її, і вона притулилася до нього. Але їхню зустріч перервав голос чоловіка:
— Добрий вечір, я вам не заважаю?
Стелла здригнулася, почувши голос Володимира. Вона відповіла, не підводячи очей:
— Дитина там, грається.
Чоловіки обмінялися рукостисканням.
— Олексій, — сказав він.
— Ого, у нас з сином однакові імена, — відповів Володимир. Олексій відчув хвилю ненависті, бо знав, що через цього чоловіка він колись втратив Стеллу. Вони мовчки вийшли з кафе.
Володимир усю ніч мовчав. Він добре пам’ятав Олексія. Тепер, побачивши його так близько, він зрозумів, на кого схожий його син. Коли син заснув, Володимир жестом покликав Стеллу на кухню. Вона, не боячись більше нічого після зустрічі з Олексієм, пішла.
— Льоша не мій син? Відповідай чесно, — спитав Володимир.
— Так, він син Олексія. Я дізналася про вагітність вже після весілля, але тобі не зраджувала, — відповіла вона.
Володимир мовчки вийшов. Уранці вона знайшла записку на столі, де він повідомляв, що залишає її. Стелла взяла дитину й пішла до Олексія. Його мати сказала, що він поїхав на вокзал. Стелла поспішила туди.
— Ти знову залишиш мене одну з сином? Знову втечеш від нас? — запитала Стелла, коли побачила Олексія.
— Синку, тримай цей букет, подаруємо його мамі, — сказав Олексій, обіймаючи сина.
Олексій більше не хотів тікати. Він зрозумів, що хоче бути з тими, кого любить.