Максим Ткачук із Турійська з самого народження опинився в непростих життєвих обставинах. Його батьки залишили його немовлям на бабусю, а самі розлучилися, створили нові родини й повністю забули про свого первістка. Ось уже десять років хлопчика виховує його бабуся, Галина Ткачук, яка досі навіть не оформляла офіційного опікунства над онуком.
У Галини Володимирівни було двоє власних дітей — дочка й син. Але колись у їхньому домі з’явилося ще одне немовля.
— У мене є рідна сестра Неля, яка є глухонімою. Вона народила дівчинку, але написала відмову від неї. Я не змогла цього допустити. Сказала чоловікові: «Де двоє дітей ростуть, третій теж буде місце». І ми забрали до себе маленьку Юлю, — згадує Галина.
Доглядали племінницю до семи місяців, поки її мати не передумала й не повернула доньку собі. Тепер Юля вже доросла, має власну сім’ю, і в неї все гаразд. Але після її від’їзду Галина почала відчувати брак тієї «третьої дитини». Вона навіть думала взяти малюка з будинку дитини, але в цей час її власна сім’я розпалася. Жінці довелося самій виховувати дітей, шукати роботу й забезпечувати їм нормальне життя.
Син Галина, Саша, після школи вирішив не продовжувати навчання й поїхав на заробітки до Києва. Мати не перечила, хоча хотіла, щоб він здобув вищу освіту. Незабаром син повідомив, що одружується, і привіз із Києва наречену, яка вже чекала дитину. Улітку народився хлопчик Максим. Молоді батьки не оформлювали шлюб, але записали свої імена в свідоцтві про народження дитини. Після хрестин вони повернулися до столиці, залишивши немовля на бабусю.
Галина Володимирівна важко згадує ті часи. Вона сподівалася, що ситуація зміниться, але час минав, а молоді батьки більше не приїжджали. Жінка взяла на себе всі турботи: співала Максимкові колискові, годувала його коров’ячим молоком і виховувала як рідного. Вона була поруч, коли він йшов у перший клас і коли їхав на свій перший конкурс талантів.
Доля позбавила хлопця батьківської любові, але нагородила його унікальним голосом. Бабуся помітила талант онука, коли він почав підспівувати пісням із реклами на телебаченні. Згодом вона познайомила його зі своїм знайомим музичним учителем Віктором Скулінцем. Той одразу побачив у хлопчикові талант і почав займатися з ним. Уже у вісім років Максим здобув першу перемогу на всеукраїнському конкурсі.
Сьогодні в його арсеналі безліч нагород із різних фестивалів, у тому числі й міжнародних. Його спів зачіпає душу, змушує слухачів і сміятися, і плакати разом із ним.
— Хто допомагає вам із поїздками на конкурси? — запитую у Галини Володимирівни, яка працює двірником, щоб заробити хоча б трохи грошей.
— Ніхто, — відповідає жінка. — Якщо конкурси організовує місцева освіта, то це нічого не коштує. Але більшість фестивалів платні: потрібні гроші на одяг, дорогу, проживання. Просити ні в кого.
— А як щодо батьків дитини?
Галина знічується й відповідає, що син нічим не допомагає, а невістка іноді переказує кілька сотень гривень. Вона не хоче говорити про них погано, але згадує випадки, які красномовно свідчать про їхнє ставлення. Якось, приїхавши до Києва на конкурс, вона хотіла зустрітися з сином, але той навіть не прийшов. Іншого разу, коли вони випадково зустріли невістку в супермаркеті, та відвернулася й зробила вигляд, що не впізнала їх.
Галина досі не оформила опікунства над онуком. Її лякали тим, що через відсутність власного житла дитину можуть забрати до інтернату, тому вона не наважувалася подати документи. Але тепер жінка дізналася, що це не перешкода, й почала збирати всі необхідні документи.
Максим нещодавно повернувся з міжнародного конкурсу «Перлина-фест», де посів друге місце. Він мріє про нові перемоги й присвячує всі свої досягнення бабусі, яка стала для нього найближчою людиною.