Моя мама завжди була дуже доброю жінкою, але через її доброту всі навколо нею користувалися, навіть у нашій власній родині. Мій тато, як і мама, був чудовою людиною, і поки він жив, він постійно працював, а мама виховувала мене. Вона часто їздила в село до своєї матері, де жила її сестра Зіна. Моя тітка Зіна з дитинства мені не подобалася — вона була жорстокою та егоїстичною. Кожного разу, коли мама приїжджала до них, вона виконувала всю домашню роботу, в той час як Зіна проводила час на дискотеках.
Через кілька років тато пішов з життя, і ми залишились з мамою. Вона почала працювати на кількох роботах, і я бачила, як їй важко. Вдень вона працювала в офісі, а ввечері мила під’їзди. Але мама ніколи не скаржилася, і Зіна думала, що все у нас гаразд.
Після закінчення школи я почала підробляти, щоб допомогти мамі. Я розуміла, що її здоров’я вже не таке, як раніше, і хотілося полегшити її життя. Тоді захворіла бабуся, і через її хворобу треба було постійно доглядати за нею. Тітка Зіна не хотіла брати на себе ці обов’язки. Вона мала трьох дітей і постійно була зайнята ними. Тому ми перевезли бабусю до міста, і мама доглядала її до останнього дня. І ось, після бабусиної смерті, виявилось, що Зіна переписала на себе все її майно — будинок у селі та землю. Нам з мамою нічого не дісталося.
Тітка Зіна тільки й сказала: “Хто не встиг, той запізнився”. Це я запам’ятала на все життя. Після смерті бабусі мама і Зіна перестали спілкуватися. Минуло кілька років, я вийшла заміж і у мене з’явилась дитина. І ось, несподівано, тітка Зіна написала мені повідомлення. Вона повідомила, що її старша донька з чоловіком і маленькою дитиною зараз в моєму місті і їм немає де жити, бо оренда надто дорога. Вона просила, щоб я їх прийняла у себе.
Я відповіла: “Ви забрали все у нас, у вас є свій будинок в селі, нехай ваша донька повертається туди”.