Після цієї події я почав інакше дивитися на багато речей. Мені здається, що буде корисно поділитися цим досвідом з вами. В лікарню на швидкій допомозі привезли хлопчика, який потребував термінового хірургічного втручання. Лікаря не було на місці. Коли його викликали, він приїхав лише через певний час, а для хлопчика кожна хвилина була важливою. Легко уявити, як рознервувався його батько, ходячи туди-сюди перед операційною. Коли лікар нарешті з’явився, чоловік кинувся до нього.
— Де ви були? За тими дверима мій син, його життя зараз на волосині! Ви ж присягалися! Вам важко було приїхати вчасно?
Доктор спокійно вибачився, сказавши, що намагався приїхати на секунду раніше, і попросив батька заспокоїтися, щоб не заважати роботі.
— Ви хочете, щоб я заспокоївся? Якби це була ваша дитина за тією стіною, ви б спокійно сиділи? А якщо б ваша дитина не дочекалася лікаря, поки той нарешті почне операцію, що б ви тоді відчули? — запитував батько, кричачи в коридорі.
Доктор знову спокійно відповів:
— Постарайтеся налаштуватися на позитивний результат. Ми зробимо все, що в наших силах, щоб вашій дитині стало краще.
— Так, для вас це всього лише ще один пацієнт. Поки ви самі не переживете щось подібне, ви не знатимете, що я зараз відчуваю. А так, звісно, легко давати поради, — відрізав батько.
Після чотирьох годин операції лікар поспішив до чоловіка:
— З вашим сином все в порядку. Якщо є питання, звертайтесь до медсестри.
І з цими словами він поспішив кудись далі. Чоловік ще не заспокоївся через запізнення лікаря. Він підійшов до медсестри, яка тільки що вийшла з операційної.
— Який самовдоволений. Шкода було кілька хвилин знайти, щоб поговорити про мою дитину. Може, у мене були питання саме до нього.
Медсестра не могла приховати сліз. В її очах з’явилися сльози, вона тяжко зітхнула:
— Ви помиляєтесь, він зовсім не такий. Нещодавно його донька загинула в страшній автокатастрофі, в результаті якої постраждали ще двоє людей. Коли його викликали на операцію, він був на похороні доньки, а тепер поспішав назад, щоб бути поруч з родиною.
Вона зашарілася, вибачилася і поспішила кудись. Це було важко для неї. Так ми ніколи не знаємо, що відбувається всередині іншої людини. Ми не можемо з упевненістю сказати, через що вони проходять, які емоції переживають, яку боротьбу ведуть у своїй душі на даний момент.