Через три роки після весілля Артур і Марина вирішили, що настав час народити дитину. У них було все: власне житло, стабільна робота, а Артур навіть почав кар’єрне зростання. Словом, умови для появи малюка були ідеальні. На черговому УЗД лікар повідомив, що Марина чекає на хлопчика. Ця новина дуже потішила подружжя, адже обидва мріяли про сина.
Проблеми почалися на сьомому місяці вагітності. Артур раптом помітив, що його колись струнка й тендітна дружина змінилася, стала важчою, а її вигляд його дратував. Мариною більше турбувала не її зовнішність, а те, як Артур із брезгливістю дивився на неї. Він навіть почав спати в іншій кімнаті. До того ж Артур став дедалі більше часу проводити з двоюрідною сестрою Марини, Галиною. Молодша на три роки, вона нагадувала Артуру Марино до вагітності.
Коли Марина вступила в дев’ятий місяць, Артур сказав, що йде до Галини, бо йому неприємно дивитися на власну дружину. Марина була зламана, але зібрала речі та переїхала до матері. Незабаром у неї народився здоровий, міцний хлопчик — Боря.
Коли Бореньці виповнилося пів року, Марина випадково побачила фотографії з весілля Артура і Галини. На них пара виглядала щасливою. Марина зі злістю прошепотіла:
— Щоб ви обидва страждали так, як я!
Минуло чотири роки. Марина повернулася у форму, знову стала привабливою жінкою. Вона вийшла заміж за колегу, який усиновив Бореньку. Згодом у пари народився ще один син.
Одного разу Марина з дітьми була на дитячому майданчику, коли раптом до неї підійшов Артур.
— Я пішов від Галини. Місяць тому вона народила дівчинку, але дитина виявилася з інвалідністю. Твоя сестра не така, як ти. Я розумію, що запізнився, але мені потрібен мій син, — сказав він.
Марина подивилася на нього холодно:
— У тебе немає сина. Ти відмовився від нього ще до його народження. Мені шкода, що ваша донька народилася такою, але ви обоє заслужили свої страждання. Тебе в нашому житті більше немає. Прощавай.
Артур лише мовчки опустив голову й пішов. Марина більше не озирнулася.