Лариса, обтяжена п’ятьма важкими сумками, невпевнено зупинилася біля дверей квартири. Домофон не відповідав, двері були замкнені, а на подвір’ї починало сутеніти. Вона набрала номер доньки, щоб повідомити про свій несподіваний візит. На свій жах, дізналася, що домофон зламаний, а зять Вітя поїхав у відрядження. Поки Лариса чекала, роздумуючи, як діяти далі, до неї підбіг вуличний собака, який з цікавістю обнюхав її сумки. Жінка дістала шматочок ковбаси й поділилася з пухнастим другом.
Коли онук побачив бабусю, він не приховував радості й цілий день був поряд із нею. Але Ларису не полишала тривога через розбіжності між донькою та зятем. Ввечері донька пообіцяла їй усе пояснити, але жінка не могла заснути. Її думки безупинно кружляли навколо сімейних проблем. Зранку, остаточно вирішивши діяти, вона звернулася до ворожок, які сиділи біля вокзалу. Тим часом ворожка, яка працювала неподалік офісу Віті, теж його відвідала. Здивований її загадковими словами про небезпеку для родини, Вітя отримав пораду: допомогти нужденному біля міського фонтану, щоб уникнути передбачуваного лиха.
Лариса, дізнавшись про це, запропонувала родині прогулянку до фонтану. На місці вона несподівано «випадково» послизнулася й впала у воду. Вітя кинувся їй на допомогу, не вагаючись ані хвилини. Цей жест ніби зняв напругу, яка висіла над сім’єю. Повернувшись додому, всі сміялися над пригодою, а Лариса, незважаючи на втрачений телефон, почувалася задоволеною: її план спрацював.
Сімейна гармонія відновилася. Вітя більше не згадував про відрядження, у домі запанували затишок і сміх доньки. Навіть вуличний собака, якого вирішили залишити, став новим членом сім’ї. Лариса дивилася на все це з почуттям глибокого умиротворення, розуміючи, що її зусилля не були марними.