Минулого року я була свідком на весіллі своїх друзів, і ось рік по тому вони вирішили відсвяткувати свою першу річницю. Так сталося, що дата святкування припала на 1 вересня. У цей же день мій син вперше йде до школи, і я не можу пропустити таку важливу подію в його житті. Я пояснила друзям, що в нашій родині є традиція, яку я хочу зберегти. Адже я й досі пам’ятаю своє перше 1 вересня.
Після офіційної лінійки ми з батьками пішли в парк, каталися на каруселях, їли морозиво. А ввечері до нас прийшли бабуся й дідусь із подарунком — великим набором канцтоварів. Того дня я була у гетрах і з білими бантами, а ці теплі спогади залишилися зі мною назавжди. Я хочу створити такий самий незабутній день для свого сина.
Проте друзі вважають, що їхня перша річниця значно важливіша, ніж 1 вересня у дитини, бо таке буває лише раз у житті. Вони вже забронювали ресторан і навіть зарезервували місце для мене. Я вибачилася і чесно попередила, що цього року не зможу прийти. У відповідь друзі підняли крик, перейшли на звинувачення і сказали, що якби знали про моє «неповажне ставлення», то обрали б іншого свідка.
Спочатку я планувала після урочистостей у школі провести день із сином у парку, а вже ввечері, можливо, заїхати на їхнє святкування. Але після такого ставлення бажання брати участь у їхній річниці зникло. Я краще проведу цей день із родиною, а ввечері спокійно повернуся додому, адже наступного ранку потрібно на роботу.