Ми з чоловіком жили в моїй квартирі, яку ще давно придбали для мене батьки, коли я навчалася. Зараз вони живуть скромно, і такого достатку, як раніше, вже не мають. Однак моя свекруха, приходячи до нас у гості, не пропускала нагоди дорікнути, що батьки могли б зробити хоча б косметичний ремонт чи купити якусь недорогу меблі, адже, на її думку, квартира перебуває в жахливому стані. Якось я натякнула їй, що якщо її щось не влаштовує, то вона може сама допомогти з ремонтом чи меблями. На це свекруха почала виправдовуватися, що ніколи не була заміжньою, виростила сина сама, тому грошей у неї завжди бракувало.
Не так давно вона прийшла до нас і почала скаржитися, що її звільнили з роботи. Вона шукає нову, але через вік це виявилося непросто, бо роботодавці не поспішають брати її на посаду. Після її відходу чоловік сказав, що ми маємо допомагати його мамі, адже їй потрібні гроші, щоб оплачувати комунальні послуги та купувати продукти.
Оскільки мій чоловік, Григорій, заробляє більше за мене, я подумала, що нічого страшного, якщо він буде давати матері трохи грошей. Відтоді він щомісяця перераховував їй 4 тисячі гривень. Свекруха дякувала за допомогу і обіцяла підтримувати нас у всьому. Згодом вона знайшла роботу диспетчером, працюючи вдома, хоч платили їй небагато. Разом із допомогою від сина цих грошей вистачало на її потреби.
Через деякий час вона повідомила, що познайомилася з Андрієм Івановичем – розлученим чоловіком із дорослими дітьми, який залишив свою квартиру колишній дружині. Незабаром він переїхав до свекрухи. Ми тим часом стали батьками – у нас народилася донька. Спочатку свекруха трохи допомагала з онукою, але згодом все рідше погоджувалася сидіти з нею. Коли наша донька пішла в садочок, я повернулася на роботу. Проте через тиждень дитина захворіла. Ми попросили свекруху побути з онукою на кілька днів. Перші два дні вона прийшла, а на третій зникла без попередження.
Я телефонувала їй, але вона не відповідала, як і на дзвінки чоловіка. Згодом зателефонував Андрій Іванович і заявив, що свекруха мені нічого не винна і не зобов’язана сидіти з дитиною. Я залишилася вдома і домовилася з сусідкою-пенсіонеркою, що в подібних ситуаціях вона допомагатиме з дитиною за невелику оплату.
На початку вересня свекруха подзвонила чоловікові та спитала, чому він не перерахував їй звичні 4 тисячі гривень, адже їм терміново потрібні гроші: немає за що купити навіть хліб, Андрій Іванович досі не знайшов роботи, а їхній автомобіль поламався. Але Григорій відповів, що ми їй більше нічого не винні. Він додав, що якщо у неї немає часу на своїх дітей і онуків, то на старості років вона має розраховувати лише на свого чоловіка.
Можливо, це рішення не надто правильне, але іншого виходу ми для себе не бачимо.