Мені 32 роки, заміжня вже пів року, дітей поки що нема. У мене є власна двокімнатна квартира, яку повністю виплатила три роки тому. Ми з чоловіком живемо саме в моїй квартирі. Чоловіку, Андрію, 35 років. Він розлучений уже три роки й має восьмирічного сина. Андрій завжди був зразковим батьком. Постійно підтримує зв’язок із сином, бере його на вихідні, возить із собою у відпустки.
Я ніколи не заперечувала проти того, щоб син Андрія жив із нами. Хлопчик зовсім не завдає клопоту. Хіба що тепер я готую не на двох, а на трьох. З дитиною у мене нейтральні стосунки: я не нав’язуюсь, але й не ігнорую. Якщо він починає розмову, я завжди підтримую.
Часом ми навіть втрьох ходили у кіно чи на прогулянку. Але більшу частину часу хлопчик проводив із батьком, і така ситуація влаштовувала всіх. Та все змінилося кілька тижнів тому, коли в голові колишньої дружини Андрія щось «закоротило». Вона вирішила, що її син не повинен спілкуватися зі мною. Про це мені розповів Андрій.
Я була шокована, бо не розуміла, з чого раптом виникла така примха. Андрій пообіцяв, що розбереться із ситуацією. Але минуло вже два тижні, а хлопчик так і не приходив до нас. Судячи з усього, чоловіку не вдалося домовитися з колишньою. Натомість він вирішив «розібратися» зі мною.
– Може, ти виходитимеш із квартири, коли син приходитиме до мене? – сором’язливо запитав Андрій.
– Ти серйозно? Це моя квартира, якщо ти раптом забув. Чому я маю десь блукати, якщо у мене є свій дім? Через примхи твоєї колишньої? Якщо вона не хоче, щоб син приходив до мене, то зустрічайтеся на нейтральній території.
– Але тоді син не зможе залишитися на ніч, – спробував заперечити Андрій.
– Подай до суду на колишню, добийся права залишати сина із собою, – відповіла я. – І на цьому тему закриваємо. Якщо ти не можеш вирішити питання з нею, то знайди місце для зустрічей із сином, де він зможе залишатися на ніч.
Післязавтра субота. І тепер мені цікаво, як Андрій збирається вирішувати цю проблему.