Я родом із села, але після закінчення школи поїхала вчитися до міста й там залишилася. Ще до весілля мої батьки купили мені однокімнатну квартиру, у якій ми зараз живемо. Спочатку ми раділи, що маємо власне житло, але тепер, з двома дітьми, нам дуже тісно в одній кімнаті. Це розуміють і мої батьки, і батьки чоловіка. Однак мої батьки зробили все, що могли – купили мені квартиру, а от свекруха допомагати не хоче.
Свекруха живе сама у просторій двокімнатній квартирі, так само як і її мама, бабуся мого чоловіка, яка теж має окрему двокімнатну квартиру. Було б логічно, якби вони переїхали жити разом – тоді одна з квартир звільнилася б, і ми змогли б вирішити своє житлове питання. Нещодавно свекруха святкувала своє 55-річчя, і ми прийшли до неї не з порожніми руками. Подарували їй нову пральну машину, про яку вона давно мріяла. Ми сподівалися, що у відповідь вона зробить нам давноочікуваний крок назустріч.
Однак свекруха мовчала. Тоді мій чоловік першим завів розмову. Він запропонував їй забрати до себе бабусю, а нам віддати бабусину квартиру. Ми навіть сказали, що зможемо віддавати їм гроші від оренди нашої однокімнатної квартири. Але свекруха категорично відмовилася. Вона сказала, що хоче на старості жити спокійно, а не підлаштовуватися до мами (бабусі зараз 78 років).
Вона запропонувала інший варіант: якщо ми хочемо більше простору, то можемо продати нашу квартиру і бабусину, купити трикімнатну й забрати бабусю до себе. Цей варіант мене зовсім не влаштовує з двох причин. По-перше, я не хочу продавати свою квартиру, адже тоді вона стане спільною власністю. А по-друге, я не бажаю жити з бабусею чоловіка, особливо коли вона має дочку, яка могла б її доглянути.
Чому їм не жити разом? Це ж мати й дочка! У моїй родині такого ніколи не було. Мої батьки все життя прожили з бабусею, татовою мамою, і хоч були свої складнощі, вони ніколи не скаржилися. Бабуся теж багато допомагала по господарству, й жили вони дружно.
А найбільше мене здивувало, коли свекруха сказала, що якщо колись не зможе жити сама, то переїде до нас, а свою квартиру ми зможемо здавати. Виходить, що зараз вона живе для себе, а потім її треба буде доглядати. Я боюся, що саме так і станеться, бо мій чоловік ніколи її не залишить.
До речі, бабуся теж не хоче жити ані з нами, ані зі свекрухою. От і виходить, що наше квартирне питання залишається нерозв’язаним. Усі родичі живуть за своїми правилами, і зрозуміти, як нам знайти вихід із цієї ситуації, дуже складно.