Ми з чоловіком вже сім років живемо у власному будинку. У нашому дворі є так звана «літня кухня», яка довгий час служила сховищем для різних речей: те, що дарувати незручно, а викидати шкода, накопичувалося там роками.
Цієї весни чоловік вирішив нарешті навести там лад. Він очистив приміщення, облагородив його на свій смак і зробив затишне місце для відпочинку. Тепер у цій кухні він збирає друзів, і вони разом грають у карти, нарди чи шашки.
Зізнаюся, мене це цілком влаштовує. Нехай краще чоловік проводить час у себе на очах, ніж пропадає в гаражі друга або ще десь у невідомих місцях. У літній кухні є електрика, газ, але немає води, тому мені було незручно там готувати — доводилося бігати за водою в будинок, а потім тягти туди ж весь брудний посуд.
Спочатку я не хотіла говорити чоловікові, що мені не зовсім подобається ця кухня, адже він доклав до неї стільки зусиль. Але з часом це приміщення перетворилося на його особистий куточок, де він проводив вільний час.
Одного теплого літнього вечора чоловік, як завжди, зібрав друзів у своїй «чоловічій території», як вони тепер називають мою колишню кухню. Вони грали в карти, сміялися, пили прохолодні напої — нічого особливого. Але, як виявилося, спокій тривав недовго.
У цей момент мені подзвонила свекруха. Вона попросила передати телефон чоловікові, адже його мобільний був вимкнений — сіла батарея. Нічого не підозрюючи, я спокійно сказала, що він грає в карти у дворі з друзями.
Свекруха одразу почала обурюватися. Вона не могла зрозуміти, як це я «відпустила» чоловіка кудись без себе.
На її думку, чоловік завжди має бути під контролем дружини, бо інакше недовго й до зради. До речі, вона наголосила, що якщо він коли-небудь зрадить, винною буду саме я — мовляв, не встежила.
З цього моменту наші стосунки зі свекрухою почали стрімко псуватися. Вона щоразу знаходила нові причини для звинувачень, намагаючись мене присоромити.
Мені цікаво, як вона уявляє собі «контроль» дорослого 40-річного чоловіка, який нічого поганого не робить і просто проводить час у дворі власного будинку?
Мораль цієї історії проста: чим менше знає свекруха, тим спокійніше живе вся родина.