### **Таємниця класу: історія одного перевиховання**
Ця подія сталася в радянській школі у 1986 році. Свідками були восьмирічні діти, але ніхто з них не розповів про це ні вчителям, ні батькам. Історія не набула розголосу, хоча, без сумніву, залишила глибокий слід у пам’яті учасників. Навіть батьки, які, ймовірно, щось запідозрили, не висували жодних претензій учительці.
Я дізналася про цю історію від неї самої. Упродовж багатьох років вона не могла позбутися докорів сумління за той вчинок, який здійснила стосовно одного зі своїх учнів.
Ситуація справді була непростою. І чесно кажучи, я досі не знаю, як до цього ставитися.
### **Початок історії**
До невеликого районного міста приїхала молода вчителька початкових класів. Їй було всього 22 роки, і це була її перша робота. Вона мріяла про власний клас і прагнула довести всім – і колегам, і самій собі, що вона хороша вчителька.
Спочатку їй все вдавалося. У класі було 35 учнів, і хоча це був звичайний, а не спеціалізований клас, діти демонстрували гарну успішність. Дисципліна теж не викликала проблем.
Звісно, серед дітей завжди знайдуться ті, хто випробовує терпіння вчителя. У Марини Анатоліївни, назвемо її так, теж були такі учні. Але вона швидко знайшла до них підхід. Вона могла зацікавити, залучити до громадського життя – всіх, окрім одного…
### **Хлопчик, який не слухав нікого**
Ромка ріс у неповній сім’ї. Мати не особливо займалася вихованням сина – головне, щоб був нагодований, а далі хай росте сам по собі. Він не вмів спілкуватися з дітьми і тим більше не визнавав авторитету дорослих.
Марина Анатоліївна всіма силами намагалася знайти до нього підхід, але марно. Він ніби спеціально робив усе наперекір.
Міг цілий урок сидіти під партою, корчачи гримаси однокласникам. Лаявся відбірною лайкою, так щоб усі чули. Ображав дітей, доводячи дівчаток до сліз. Навіть старшокласники не дозволяли собі того, що він робив – відкрито курив у дворі школи.
Але найгірше – він постійно плювався.
Жоден учень у класі не залишився без «його уваги» – кожен хоча б раз став жертвою його плювків. Він робив це з явним задоволенням, набираючи повний рот слини та випльовуючи її на однокласників.
Скільки б учителька не говорила з ним, скільки б не соромила чи пояснювала – усе марно. Навіть навпаки, після кожної бесіди він плювався ще більше.
### **Вчителька звертається до матері**
Зрештою Марина Анатоліївна вирішила звернутися до матері хлопця.
— Будь ласка, поговоріть із сином. Він мене не слухає, а в класі плюнув уже на всіх. Схоже, скоро і я буду наступною.
Мати пообіцяла «вплинути» на нього. Після цієї розмови Ромка прийшов у школу побитий, з темними синцями.
Того ж дня він почав плюватися ще частіше. Але тепер не тільки у своєму класі – він виходив у коридори, обирав випадкових учнів і посилав у них черговий плювок.
Здавалося, йому подобалося спостерігати за відразою та безпорадністю людей навколо.
Кульмінацією став його вчинок у холі школи. Він виліз на сходи й почав плювати вниз на тих, хто проходив між поверхами. У результаті «жертвою» стала вчителька географії, яку в школі любили всі.
Це помітили старшокласники. І цього разу хлопцю дісталося по-справжньому – його відправили в медпункт.
Після цього медсестра звернулася до вчительки:
— Марина Анатоліївна, з цим потрібно щось робити. Так довго не може тривати.
— Але що я можу зробити? Він нічого не розуміє! – роздратовано відповіла вона.
— Такі, як він, – задумливо сказала медсестра, – розуміють тільки на своєму рівні.
### **Остання крапля**
Через кілька днів після інциденту Ромка знову повернувся до своєї звичної поведінки.
Того дня одна з учениць святкувала день народження. Вона принесла до школи шоколадні цукерки, всі її привітали.
Ромка ж відзначився по-своєму – він плюнув іменинниці просто в обличчя.
Дівчинка розплакалася.
Він же стояв і нахабно дивився на вчительку, наче кажучи:
— Ну і що ти мені зробиш?
І Марина Анатоліївна не витримала.
Вона мовчки підійшла до дверей і замкнула їх.
— Встаньте ті, в кого хоча б раз плюнув Рома, – сказала вона.
Встали майже всі.
— Ми не раз говорили йому, що це гидко та образливо. Але він не слухає. Я думаю, він просто не розуміє, як це неприємно. Тому зараз ми всі разом пояснимо йому це на його рівні.
Діти переглянулися.
— Я дозволяю кожному з вас зробити дуже некрасивий вчинок. Але іншого виходу в нас немає. Кожен із вас підійде і плюне в Рому один раз.
Клас завмер.
Ромка кинувся до дверей, але вони були замкнені. Його зажали в кутку, і почалося те, що він сам робив стільки місяців.
Ніхто не сміявся.
Коли все закінчилося, він сидів на підлозі, ховаючи обличчя, залите сльозами.
Марина Анатоліївна сказала лише одне:
— Запам’ятайте цей день. І більше ніколи не принижуйте інших людей – ні словами, ні вчинками.
Ромка вибіг із класу.
Наступного дня він не прийшов. Учителька вирішила піти до нього додому.
Мати зустріла її розгублено:
— Він не в собі. Плаче, в школу не хоче йти.
Після розмови з хлопцем Марина Анатоліївна почула:
— Я більше ніколи не буду плюватися…
І він дотримав слова.
У старших класах саме цей клас усі вважали найміцнішим колективом.
А Марина Анатоліївна довгі роки картала себе.
Аж поки не дізналася: Ромка вступив до Суворовського училища, став офіцером, підтримував зв’язок із однокласниками.
І ще одне: на зустрічах випускників **цю історію ніхто ніколи не згадував**.
Мабуть, справді забули…