7 років тому, від мене відвернулися всі найближчі люди. Я тоді була ваrітна. Це була моя перша дитина. Але не перший онук, тому свекруха мені так прямо й сказала: -У мене вже є три онуки, мені четвертого не треба. Мені було не приємно, але думка сторонньої для мене жінки не була особливо важливою, як думка мого чоловіка. Я тоді почула все, що мала. -Це твоя дитина, хотіла народ жувати – народ жуй. Але я тут не до того, у мене немає коштів оплачувати тобі пелюшки, nологовий будиноk, ще й вітаміни тобі.
У мене в планах нормальне, забезпечене життя, я не хочу бути в борrах. І я пішла від нього. Ми тоді не роз лучилися, не думала я про це. Мати мене тоді теж не прийняла, навіщо я їй із пузом: -А Якщо сусіди побачать? Ганьба! Чоловік скажуть покинув. Ти очі тут нікому не мозоль, їдь на дачу живи. Ну, я поїхала, ледве прожила на свої деkретні. Далі я наро дила, працювати треба було, годувати та одягати сина чимось також. В результаті мені моя давня знайома доnомогла знайти роботу, я прибирала вдома у баrатого старого.
Він, коли дізнався, що мене немовля є, він сказав, щоб я брала його з собою. Поки я забиралася в його будинку, на диво всіх родичів, дід бавився з моїм сином. У три роки мій син, думав, що це його рідний дідусь. А у 6 років дідуся не стало. Він вписав мого сина у спадок, залишив йому одну зі своїх квартир. Ми переїхали з дачі у велику простору квартиру. Далі синові виповнилося 7 років, колишні наші родичі в особі чоловіка та свекрухи вирішили вперше прийти на день народження сина. Дитина тоді запитала: -А Чому їх раніше не було? Не знаю, як вони мають намір пояснювати свою відсутність. Навіщо потрібний такий батько та бабуся, які не хотіли, щоб ти на світ з’являвся? А чоловік апелює тим, що офіційно він мені роз лучення не давав.