Подорожувати з маленькою дитиною – це завжди непросте завдання, особливо коли доводиться користуватися громадським транспортом. Тоді важливо контролювати поведінку малюка і бути готовим до того, що він може не завжди поводитися так, як планувалося. Потрібно знайти для дитини заняття, щоб вона не відволікала і не заважала іншим пасажирам.
Сьогодні хочу поділитися історією своєї подорожі з трирічним сином, яку я запам’ятаю назавжди. Мене звати Лілія, мені 23 роки, і я сама виховую свого маленького Ромчика. Одного дня мені довелося зробити дві поїздки на поїзді разом із сином. Одна з них тривала близько шести годин. Під час дороги Рома дуже втомився і, коли ми поверталися додому, почав вередувати. Щоб він не плакав і не заважав іншим пасажирам, я намагалася всіляко його зайняти – ми рахували уявних овечок, грали в ігри, читали книжку. Я також годувала його фруктами і давала послухати музику у плеєрі. Деякі пасажири також намагалися розмовляти з Ромою, щоб допомогти його заспокоїти. І ось, через чотири години таких розваг, мій син нарешті заснув і спав міцним сном до кінця поїздки.
Я нарешті змогла видихнути з полегшенням і трохи відпочити сама. Але я навіть уявити не могла, що весь цей час за нами спостерігав один пасажир. Він сидів навпроти і спочатку я навіть не звертала на нього уваги. Але перед нашою зупинкою чоловік підійшов до мене, поплескав по плечу і простягнув згорнутий аркуш паперу, сказавши: «Ви впустили це». Я здивувалася, оскільки точно знала, що нічого не губила. Проте, коли я розгорнула аркуш, там були гроші та записка. У ній було написано: «Будь ласка, випийте чашку кави за моє здоров’я. Ви – неймовірна мама, і у вас чудовий син. Ваше терпіння заслуговує на повагу. У мене є дочка вашого віку, і я сподіваюся, що коли у неї будуть діти, вона буде такою ж турботливою мамою, як і ви».
Я була глибоко зворушена цим вчинком. Від незнайомців не завжди очікуєш таких добрих і щирих дій. Після повернення додому я виклала цю історію у соцмережах, намагаючись знайти цю людину. Незабаром я отримала дзвінок від чоловіка на ім’я Євген, який і виявився тим самим пасажиром. Ми домовилися про зустріч, і він розповів, що йому подобається робити подібні несподівані вчинки, які приносять людям радість.
Я щиро подякувала йому за те, що він помітив і оцінив мої зусилля як матері. Його слова надихнули мене і додали впевненості в тому, що я на правильному шляху у вихованні сина. Хоча я завжди вважала себе звичайною мамою, цей випадок змусив мене відчути гордість за свою роботу. Записка Євгена стала для мене своєрідним талісманом. Коли у мене виникають труднощі або сумніви, я перечитую її і це допомагає мені знову відчути впевненість і силу. Бути матір’ю-одиначкою нелегко, але завдяки підтримці таких добрих людей, як Євген, я відчуваю, що все роблю правильно.