Я завжди не дотягувала до стандартів свекрухи. То у мене освіта не університетська, то зайву вагу набрала, то на святі випила зайвий келих. Себе вона, звісно, вважала королевою, хоча колись мила під’їзди вночі, але не в тому річ. Через велику любов до чоловіка я намагалася не сваритися з нею, а себе заспокоювала тим, що ми живемо в різних містах. Проте свекруха часто приїжджала влітку, особливо на дачу. Сяде з подругами, і ніякими силами її звідти не витягнеш. З часом до всього звикаєш, головне, щоб у сім’ї все було добре. Я наївно думала, що так буде завжди, але завжди є якесь «але», яке може кардинально змінити твоє життя.
Свекруха захворіла, і за нею потрібен був догляд. Вона вимагала, щоб її син на деякий час переїхав до неї. Це стало великою проблемою, але в нього був бізнес, і, на щастя, надійні партнери. Ми запропонували Марії Іванівні найняти доглядальницю, але їй був потрібен тільки син. Її теж можна зрозуміти, адже якщо щось станеться, вона навіть не встигне переписати спадок. Я, звісно, жартую, але, знаючи хитромудру Марію Іванівну, здавалося, що вона щось задумала.
— Це не займе багато часу, — заспокоював мене чоловік. — Кілька тижнів, і я буду вдома. Не уявляю, як буду там без тебе, але мамі потрібно допомогти.
Я кивала, але коли за ним зачинилися двері, відчула, що щось не так. Внутрішнє відчуття підказувало, що нашого спільного майбутнього більше не буде. Життя перетворилося на дивну рутину без нього. Ми спілкувалися по телефону по кілька разів на день. Минули тижні, потім місяці, а чоловік все не повертався. І ось одного дня зателефонувала свекруха, повідомивши, що син залишається в неї ще на півроку. Я кинула слухавку, не розуміючи, чому він не сказав цього мені сам.
— Хочеш втратити чоловіка? — постійно бурмотіла моя подруга. — Негайно збирай речі й їдь до них.
Я все чекала і сподівалася на його повернення, але час минав, і погане передчуття не відпускало. Зрештою, я вирішила зібрати валізу та поїхати до чоловіка. Минуло вже майже півроку, а він так і не повернувся.
Приїхала я без попередження. Підійшовши до будинку, побачила, як за накритим столом сиділи свекруха, мій чоловік і якась жінка. На перший погляд це виглядало, як щаслива родина. Свекруха жартувала, бігала навколо столу й розливала чай.
— Значить, ти захворіла? — вигукнула я, вбігаючи на подвір’я.
Свекруха впустила чашку, чоловік почервонів і мовчки пішов до будинку.
— Що тут відбувається? — кричала я, не стримуючи сліз.
— Сядь, попий чайку з дороги, — запропонувала свекруха солодким голосом.
— До біса твій чай, — не заспокоювалась я. — Ми негайно їдемо додому.
— Це навряд чи, — свекруха раптом змінилася на злобний тон. — Він більше тобі не чоловік.
Я стояла, не розуміючи, про що вона говорить, поки вона розповідала, що вони вже оформили розлучення без моєї присутності. Я була шокована.
Виявилося, що поки свекруха лежала в лікарні, вона познайомилася з жінкою, яка працює в суді. Ту жінку вона познайомила з моїм чоловіком, і все закрутилося. Свекруха вирішила знайти синові «гідну» пару, і, використовуючи свої нові зв’язки, вони оформили нам розлучення без моєї участі. А я, жила собі наївно, навіть не підозрюючи, що вже давно розлучена.
Не буду вдаватися в деталі своїх переживань — слава Богу, це все позаду. Завдяки цьому вчинку я навчилася бути жорсткішою. Я не пробачила їм цього, і отримала половину квартири й дорогу іномарку. Чоловік ще й оплатив мені з подругою шикарний відпочинок за кордоном. Тепер я не церемонюся з чоловіками: набрид — геть. Буду чекати гідного, якщо такі ще залишилися. А свекруха, до речі, знову злягла — бумеранг, мабуть, за її підлість повернувся. А чоловік, як виявилося, так і залишився маминим синочком.