– Хочеш, познайомлю тебе з одним хлопцем? – раптово запитала Світлана у Ганни. – Тільки не закохайся, добре?
– А чому не можна? Він твій хлопець чи що? – машинально відповіла Ганна, хоча насправді їй було байдуже.
Останнім часом все втратило для неї сенс, адже здоров’я стало її головною проблемою. Хоча лікарі казали, що після процедур все добре, Ганна їм не вірила. Вона боялася, що все може повернутися.
Дивитися на себе в дзеркало їй не хотілося – вона сильно змінилася. Їй доводилося ходити в перуці, через наслідки лікування… Світлані цього не зрозуміти, вона безтурботно базікала про те, як добре, що Ганна вже все пережила. Але Світлана не усвідомлювала, що це не справжнє життя – бути в такому стані.
– Отже, завтра йдемо в кафе, і я покличу Євгена. Він класний хлопець, просто для компанії. Без жодних думок, – додала Світлана.
– Ну, добре, – байдуже відповіла Ганна і одразу забула про цю розмову, бо відчувала втому й хотіла додому.
Вдома вона вже місяць вечорами намагалася в’язати шарф у смужку. Казали, що в’язання допомагає відволіктися від поганих думок. От і Ганна сіла перед телевізором і взяла до рук спиці.
Її бабуся підійшла, поправила спиці в руках онуки і промовила:
– Ганно, петельку за петелькою в’яжи. Лицьова – виворітна, і думай тільки про хороше. Якщо з’являтимуться погані думки, повторюй ці слова: «Іди недуга, геть нудьга, зникни до ранку».
Ганна слухалася бабусю, але поки це не допомагало. Шарф в’язався повільно, а сенс усього цього зникав.
Наступного дня після обіду зателефонувала Світлана:
– Ти не забула? Скоро зайду за тобою. Підемо до кафе, каву вип’ємо, тістечка скуштуємо. І не відмовляйся!
Вечір був теплий. Поки вони йшли до кафе, Світлана безупинно щось розповідала. Біля кафе стояв хлопець, який помахав їм рукою:
– Привіт!
– Привіт, це Євген, а це Ганна, моя найкраща подруга, – представила їх Світлана. – Ну що, кави?
Ганна сиділа, пила каву і тільки наполовину слухала розмову Світлани з Євгеном. Раптом Світлані хтось подзвонив, і, обіцявши повернутися, вона швидко пішла, залишивши Ганну з Євгеном. Це створило незручність для Ганни.
– А давай з’їмо морозива, тут дуже смачне фісташкове, – запропонував Євген. – І я тебе додому проведу. Бачу, тобі сумно без Світлани.
Ганна здивувалася, бо саме про морозиво вона й думала. Морозиво справді було смачне. Вони сиділи під тиху музику, і Євген раптом запропонував:
– Підемо потанцюємо?
– Хіба тут можна танцювати? – здивувалася Ганна.
– Ніде ж не написано, що не можна, – посміхнувся Євген.
Вони повільно йшли додому, Євген розповідав історію про друга, який не наважився стрибнути з парашутом. Потім несподівано запитав:
– А ти б стрибнула?
Ганна задумалася і засміялася.
– Не думаю, я б занервувала.
– А виглядаєш так, наче нічого не боїшся, – жартівливо підняв брови Євген. – Хочеш, завтра покатаю тебе на мотоциклі?
– Завтра? – Ганна була здивована.
– Так, одягайся тепліше, завтра заїду, – посміхнувся Євген і помахав рукою.
На мотоциклі Ганні сподобалося, хоч було трохи страшно. Вона вчепилася в Євгена і весело сміялася на поворотах.
Знімаючи шолом, вона зачепила перуку. Євген це помітив і запитав:
– А чого в перуці? Ховаєшся?
– Ні, – відповіла Ганна, знявши перуку. Волосся вже трохи відросло. Євген провів рукою по її голові.
– Ти класна, не те що інші. Я завтра знову заїду?
Повернувшись додому, Ганна не могла заспокоїтись. Вона сіла біля телевізора і продовжила в’язати шарф. Бабуся тихо підійшла до дверей і з усмішкою сказала:
– В’яжи, як дов’яжеш – коханому подаруєш.
Ганна тільки зараз усвідомила, що їй подобається бути з Євгеном.
Пізно ввечері вона зателефонувала Світлані:
– Ти чого мене з Євгеном познайомила? Сказала, щоб я не закохувалася. Він твій хлопець?
– Та ні, він просто веселий хлопець, я думала, що він розвеселить тебе, – відповіла Світлана.
– А чому не варто закохуватися?
– Він несерйозний, просто жартівник. З ним весело, але… навіщо тобі це?
– Зрозуміла, Світлано. Дякую, – відповіла Ганна.
Але всупереч словам подруги, вона вирішила: будь що буде. Вони з Євгеном почали бачитися майже щодня. А коли випав перший сніг, Ганна подарувала йому шарф, який нарешті дов’язала.
Згодом Ганна зрозуміла, що Євген не такий вже легковажний, як казала Світлана. Він просто вмів приховувати свої труднощі за посмішкою. Ганні він дозволив бути поруч, а це дало йому сили жити далі.
Світлана здивувалася, коли дізналася, що Ганна й Євген збираються одружитися. Але в душі вона зрозуміла, що все це було невипадковим. Іноді чужі проблеми допомагають подолати власні і знайти щастя.