Віктор з сусіднього села, ми познайомилися через спільних друзів. Не можу сказати, що між нами було сильне та пристрасне кохання, але в ньому я побачила те, що потрібно для спокійного та стабільного сімейного життя: він добрий, врівноважений, не п’є і не гуляє. До того ж, мені дуже хотілося переїхати від батьків і жити самостійно. А Віктор до речі згадав, що, ймовірно, батьки подарують йому окрему квартиру на весілля.
Ми не стали зволікати з весіллям, бо обидва вже не молоді: йому 29, мені 26. Весілля відбулося, але обіцяної квартири ми не отримали. Віктор привів мене до будинку своїх батьків. Уже першого дня свекруха запросила мене на кухню і сказала: “Ми тепер одна родина, я не буду втручатися у ваше життя, але нам важливо знаходити спільну мову у всіх питаннях.
Тепер у цьому домі дві господині, тому нам треба поділити обов’язки й робити все разом!” Після її слів я відчула величезне обурення. Я почувалася ошуканою, адже зовсім не збиралася жити з його батьками. Я і з власними батьками не хотіла б жити, а тут – чужі люди, з якими мені ще й треба знаходити порозуміння. У такій ситуації я довго залишатися не збиралася, тому ввечері зібрала речі й повідомила чоловіку, що подаю на розлучення. Я вірю, що ще знайду своє справжнє щастя.